Читати книгу - "Володар драконів"

— Дуже просто, — пробурчала Сірчана шкурка. — Змішуєш у мисці трохи молока, дві ложки меду і свіжі пелюстки з троянд, і виставляєш на всю ніч надвір, коли тепло і молодик у небі.

Бен усе ще дивився на неї недовірливо.

— І що далі? — Запитав він і позіхнув. У темряві чути було тільки шум Лунгових крил.

— Далі, — тихо відповіла Сірчана шкурка, — дуже скоро неодмінно прилетить одне з цих безмозких створінь, щоб вмочити язичок у солодке молочко, що пахне трояндами. Раз! — Накидаєш на неї павутиння, і готово!

— Павутиння? — Бен невдоволено похитав головою. — Де ж я тобі візьму павутиння?

— Ну, це вже твої проблеми, — буркнула Сірчана шкурка. — Я тобі розповіла, як ловлять ельфів. А вже робити це тобі доведеться самому.

Бен теж відкинувся назад.

— Я все одно не збираюсь нікого ловити, — сонно пробурмотів він. — Не бачу в цьому нічого доброго. А ти?

Але Сірчана шкурка вже спала. Мухоніжка теж тихенько хропів у Бена на коліні. На носі у нього виблискував срібний пилок.

— Лунгу! — тихенько покликав Бен. — А ти справді не хочеш спати?

— Анітрохи, — відгукнувся дракон. — Хто його знає, може, драконів пилок ельфів бадьорить.

— Людей точно ні, — пробурмотів Бен. Наступної миті він уже міцно спав. І тільки Лунг неухильно летів крізь ніч над дорогою, що вела до синього джина.

Бен прокинувся від того, що Лунг спустився на землю. Він злякано озирнувся. Довкола вже розвиднялося. Над горами лежав молочно-білий ранковий туман. Дорога тут різко повертала, а скелі перед ними так несподівано падали кудись углиб, наче земля у цьому місці розкололася навпіл. Ніде над ущелиною не було видно моста.

«Це воно, — подумав Бен. — Ущелина синього джина».

Лунг стояв на краю прірви і дивився вниз. Із далеких глибин долинав приглушений гуркіт. Бен озирнувся. Сірчана шкурка все ще мирно похропувала. Бен обережно взяв на руки сплячого Мухоніжку і зліз разом із ним зі спини Лунга.

— Ну як, виспався? Позбувся нарешті цієї мани ельфів? — запитав дракон, глузливо тицяючи його мордою. — Дивись! Ми, схоже, дісталися до житла нашого джина.

Бен обережно зазирнув униз, в ущелину. Вона була не дуже широка, напевно, всього лише удвічі ширша за дорогу, над якою вони летіли. Просто під ними були самі лише голі скелі, але вже кількома метрами нижче з’являлися густі зарості чагарнику. Кам’янисті схили були вкриті квітами, а з дна ущелини до сонця тяглися величезні пальми. Внизу було темно. Тепер Бен виразно чув гуркіт. Це, мабуть, гуркотіла річка, про яку розповідав професор. Однак до вух хлопчика долинали ще й інші звуки — голоси звірів, хрипкі крики небачених птахів.

— Гей, чому ви мене не розбудили? — сердито гукнула зі спини Лунга Сірчана шкурка. Мухоніжка, який все ще спав на руках у Бена, прокинувся від її крику і став очманіло озиратися.

— Можеш не злазити, Сірчана шкурко, — сказав Лунг, витягаючи шию вниз, у прірву. — Ми зараз полетимо вниз. Тільки важкувато буде приземлятися у цих заростях.

Як тінь ковзнув дракон на глибину екзотичної ущелини. Пальмове листя торкнулося обличчя Бена, коли дракон продирався крізь зелену крівлю дерев. Кілька енергійних помахів крилами — і Лунг м’яко приземлився на березі повільної річки. На воду спадали сонячні промені. Бен глянув угору. Небо видавалося страшенно далеким. Навколо них у буйній зелені лунало щебетання, скрекіт, шипіння і каркання. Повітря було задушливе і вологе, над поверхнею води хмарами метлялася мошкара.

— Зеленушка болотна! — Сірчана шкурка злізла зі спини Лунга і по груди зникла у кучерявій зелені. — Як у цих джунглях можна що-небудь знайти? — Сказала вона, тривожно озираючись.

— Треба просто почати шукати, — відповів Лунг, прокладаючи собі шлях крізь зарості.

— Гей, постривай! — Сірчана шкурка вчепилася йому в хвіст. — Тобі добре казати! Адже ти не тонеш у цих заростях по самі вуха! До речі, — вона на пробу запхала один листок до рота. — Смачно! Навіть дуже смачно!

— Хочеш залізти мені на спину? — запитав Лунг, обертаючись до неї.

— Ні, ні! — Сірчана шкурка махнула рукою. — Все нормально. Я проберусь. Ти диви! Ні, справді, — вона обривала листя одне за одним і засовувала у свій рюкзак. — Ну яка ж тільки смакота!

Бен посміхнувся і посадив Мухоніжку собі на плече.

— Сірчана шкурко! — Лунг нетерпляче крутнув хвостом. — Досить, ходімо! Провізією на дорогу займешся тоді, коли ми відшукаємо джина, — він повернувся і рушив далі. Бен попрямував за ним. Незабаром обидва вони зникли за деревами.

— Що за свинство, — бурчала Сірчана шкурка, тупцяючи за ними. — Ніби цей джин не може п’ять хвилин почекати. Адже я не можу харчуватися самим лише місячним сяйвом. Невже він хоче, щоб я врешті-решт знепритомніла від голоду і звалилася у нього зі спини?

Лунг прокладав собі шлях уздовж річки. Ущелина ставала все вужчою. Нарешті шлях дракону перегородила величезна повалена пальма. Її вивернуте коріння висіло у повітрі, а довгий стовбур лежав на кількох уламках скель, утворюючи ніби міст над водою.

— Стривай! — Бен посадив Мухоніжку на хвіст Лунгу, сам видерся на стовбур поваленої пальми і пробіг по ньому кілька кроків. — Дивіться! — вказав він, показуючи на той