Читати книгу - "Володар драконів"

— Що там каже твоя подруга? — запитав Мукаріб. — Може, нам варто розсердитися?

До них підлетіли ще три ельфи і сіли Бенові на плечі.

— Ні, не варто! — пробелькотів хлопчик. — Вона просто сказала, що у вас дуже гарні крильця.

Пилкові ельфи задоволено захихикали. Один із них перелетів Бенові на руку. Бен підніс руку до очей, щоб розглянути ближче маленьке створіння. Воно важило не більше, ніж пушинка, але коли хлопчик обережно підніс другу руку, щоб помацати переливчасті крильця, всі ельфи зірвалися з місця і полетіли.

Лунг повернувся до своїх супутників.

— Що будемо робити, Сірчана шкурко? — запитав він. На кожному зубці його гребеня перекидалися мерехтливі малятка.

— Дмухни на них трохи драконового полум’я, — порадила Сірчана шкурка. — Не знаю, що вони нам за це влаштують, але щось робити треба.

Дракон кивнув. Але тут Мухоніжка раптом висунув руку з-під куртки Бена і вщипнув хлопчика за руку.

— Ой! — скрикнув Бен, здивовано дивлячись на гомункулуса.

— Юний пане, — прошепотів Мухоніжка, — юний пане, я знаю, як їх спекатися. Підніміть мене трохи вище.

На щастя, ельфи в цю мить захоплено скочувалися, наче з гірки, з хвоста Лунга. Мукаріб і Білкіс крутилися у повітрі, а ті троє, які щойно сиділи у Бена на плечі, водили хороводи над головою Сірчаної шкурки. Бен витягнув Мухоніжку з-під куртки і всадовив собі на плече.

— Побажайте мені успіху, — прошепотів гомункулус. — Сподіваюсь, вони такі самі, як гірські ельфи, з якими я добре знайомий. — Він відкашлявся, приклав рупором руки до рота і загорлав щосили:

— Атакую, авантюристи ажурні! Бережіться, безглузді бовдури! Ворушіться, вертляві вуглинки! Горе, галасливі гнилі горлопани!

Ефект був приголомшливий. Перелякані ельфи безладно заметушилися, як потривожений рій джмелів, блискучою хмарою пурхнули на всі боки і, відлетівши подалі, почали навперебій сваритися звідти своїми стрекотливими голосами.

— Дороговказ! — вигукнула Сірчана шкурка. — Дороговказ видно!

Але не встигла вона вимовити ці слова, як рій ельфів знову розпався, і вони з усіх боків понеслися з лютим стрекотінням на Лунга. Вони трусили зеленим волоссям, і на Бена, і Сірчану шкурку летів сріблястий пилок. Лунг так чхнув, що з носа в нього посипалися блакитні іскри.

— Ти зруйнувала чари, морда волохата! — заволав Мухоніжка. — Вони сиплють на нас сонний пилок! Швидше добирайте слова! На літеру «д», ми зупинилися на літері «д»!

— Де! — насилу вимовив Бен, якому ельфи задмухували в ніс срібний пилок і як скажені смикали за волосся. Лунг знову чхнув.

— Дурнуваті дияволи доріг! — вигукнув Бен. І саме вчасно — двоє ельфів вже схопили Мухоніжку за руки і хотіли вже тягти за собою. Вони з прокльонами випустили його, і він гепнувся на коліна Бену.

— Єхидни, єлейні єдиноплемінники! — пропищав гомункулус, завзято вимахуючи крихітними кулачками. — Електричні емігранти, емальовані ембріони, енергетичні епігони… Живоглоти жовтокрилі, жартуни жахливі, желейні… желейні…

— Живоїди, — підхопила Сірчана шкурка, обтрушуючи хутро від сонного пилка.

Ельфи знову заметушилися як божевільні, потім ще раз із лютим скрекотом зібралися над дороговказом і полетіли геть, до гірських схилів, що чорніли вдалині. Ще кілька хвилин було видно в темряві їхній мерехтливий слід, потім все зникло. Ніде не було чути ані реготу, ані тріпотіння крилець, ані щебетливих голосків. Лише гуркіт моря лунав уночі, стрекотіння цикад та віддалений гул вантажівки на шосе.

— Машина! Машина їде! — вигукнула Сірчана шкурка, штурхаючи Бена в спину. — Ну, хутчіш. Що там із дороговказом?

Бен порівняв літери.

— Так! — радісно вигукнув він. — Це саме та дорога!

— Увага! Тримайтеся міцніше! — гукнув їм Лунг, змахнув крилами і відірвався від землі. Машина наближалася, але, коли світло її фар впало на дороговказ, дракон вже зник за горами.

— Із тобою все гаразд? — із тривогою запитала його Сірчана шкурка. — Чи багато вони встигли насипати тобі сонного пилку?

— Здається, він весь вилетів, коли я чхав, — відповів Лунг. — Я не відчуваю жодної втоми. А ви як?

Сірчана шкурка у відповідь позіхнула.

— Гей, Мухоніжко! — гукнула вона до гомункулуса, тручи сонні очі. — Звідки ти дізнався про цю штуку з ельфами?

— Мені вже траплялося з ними зустрічатися, — стомлено озвався гомункулус. — Щоправда, я не був упевнений, що на цю породу так само подіє це замовляння.

— Ще й як подіяло, — пробурмотіла Сірчана шкурка. — На щастя. А то б вони приспали нас просто на шосе своїм бісовим пилком! — Вона знову позіхнула.

Дорога, уздовж якої летів Лунг, внизу все глибше занурювалась у скелі. Дракону доводилося летіти обережно, щоб не наштовхнутися крилами на кам’яні стіни.

— Одного разу мені вже довелося добирати слова до літери «ю», — сонним голосом розповідав Мухоніжка. — Зате «й» можна пропускати, вони цього не помічають, дурні створіння.

Бен почухав носа.

— І все ж таки мені хотілося б ще раз на них подивитися, — тихо сказав він. — Вони такі кумедні! А крила у них мерехтять, як мильні бульбашки.

— Знаєш що, хлопче? — Сірчана шкурка притулилася до зубця Лунга і заплющила очі. — Якщо вже вони тобі так сподобалися, ці метелики, злови собі одного.

— Зловити? —