read-books.club » Фентезі » Пекельний звіздар 📚 - Українською

Читати книгу - "Пекельний звіздар"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пекельний звіздар" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 53
Перейти на сторінку:

— Хто се тут? — питає запорожець.

— Козак я січовий, онук Дажбожий, — каже малий козак.

— Іди сюди, — каже запорожець.

Як підійшов Івась до нього, то старий поклав йому долоню на голову.

— Правду кажеш, — озвався по хвилі. — Стоїш ти на Божій дорозі… та тяжко тобі буде йти нею, дитино!

— А коли ж воно легко було! — буркнув Івась.

Та й сів на землі.

— Гадав я, — помовчавши, каже запорожець, — що вже ніхто сюди не приходить… аж бачу, не перевівся люд Троянів! То ти не один такий, певне?

— Є ще на Січі ті, що Дажбогові служать, — каже Івась.

— А я давно вже там не бував! — каже запорожець. — Всю Вкраїну сходив, Литву да Польщу… а вже до Хортиці й не дійду, либонь!

Зиркнув на нього Івась.

— То Січ зараз не на Хортиці, — каже, — а на Микитиному Розі!

— Дива та й годі, — каже запорожець. — А гетьманом хто ж зараз над козаками? Певне ж, Байда-таки?

Івась і голову понурив, як почув таку давнизну.

— Давно вже Байди немає, батьку, — каже запорожцеві. — Стратив його султан у Цареграді більше як півста год тому…

Старий і закивав, почувши теє.

— Бач, — каже, — збулося давнє прокляття! А як наклав його Скубрій на Байду, то ніхто й віри не йняв, що збудеться…

— Яке прокляття? — не втямив Івась. — Який Скубрій?..

Засміявся запорожець, та так сумно й невесело, що в Івася й серце стиснулося.

— Був то чаклун да характерник, що немає вже таких на Січі та, певне, вже й не буде!.. Ще я козакував, то старий він був як земля, а що вже знав усього! Ото гляне на тебе — і все розкаже: і звідки ти, і якого роду, й що замишляєш… Як став же Байда гетьманом над козаками, то звелів узяти його й у кайдани забити…

— За що? — питає Івась.

— Бо так довго той Скубрій з чортами накладав, що й сам нечистою силою зробився. Були на Січі запорожці, котрі продавали душу нечистому, та він і їх переплюнув — почали підмічати, що вже образ Божий губить…

— Та як се?!

— Чоловіком перестає бути! Ото балакає з тобою та й балакає, аж дивишся — а лице на ньому, неначе віск, пливе, і з-під нього бісова личина починає проступати!..

— З нами сила та міць небесна! — каже Івась.

— Коли ж закував його Байда у заліза, то пообіцяв гетьманові чаклун, що помре він за те страшною смертю — за гак ребром його зачеплять і три дні висітиме, аж Богу душу оддасть… Чи так воно сталося?

— Так, батьку, — каже Івась.

Знову старий покивав головою.

— Все збувається, все!.. Казав той Скубрій, настане така пора, що прийде на Січ образ Лади і вернеться давня слава Запорожжя… так і це збувається!

— А ти звідки знаєш?! — питає Івась.

Обернув до нього старий своє лице з чорними дірами замість очей і всміхнувся.

— Дитино, — каже, — смерть-мати у мене вже в головах стоїть, то бачу я і чую те, чого нікому не дано… Тяжка твоя дорога, та треба вже рушати! Чого ж ти баришся, га?

— Я і радий, — каже Івась, — та не знаю куди…

— Нічого, — каже старий, — козак той, що ти в нього за джуру, вже знає!..

Тої миті заіржав під могилою жеребець, й Івась аж підскочив од несподіванки.

— Он і кінь твій дорогу почув, — каже запорожець. — їдь же, їдь хутчій!..

Тривожно стало Івасеві. Свиснув він на жеребця, плигнув у сідло та й погнав до Січі.


От заїжджає він у браму, аж назустріч йому характерник і Барило на конях.

— Ми вже тебе шукати хтіли, — кажуть. — Завертай!..

— А що? — питає Івась.

Махнув рукою характерник.

— На болотяне городище їдемо… гайда!

Як опинилися вже у степу, то Козуб йому і каже:

— Страшне й непевне те місце, та за давнини ходили туди ворожити… Спробую і я спитати того, хто стереже тую гору!

— А Барило навіщо?

— З кіньми зостанеться! А як не вернемося, то бодай на Січ дасть знати…

Минули вони річку, а

1 ... 45 46 47 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пекельний звіздар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пекельний звіздар"