Читати книгу - "Пекельний звіздар"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Наче буря зривається, — каже Барило.
— Так і треба, — каже характерник. — За гожої днини і їздити сюди немає чого!
Злізли вони із коней, а характерник виламав у вербах дві здорові тички та й дає одну Івасеві.
— А се нащо? — питає малий козак.
— Там суцільна драговина… не туди ступнув — і провалишся! Будеш іти за мною і мацати дно цією ломакою.
Тут знову гримнуло в небі, й вітер застугонув у плавнях.
— Ну, з Богом! — каже їм Барило.
Пройшов характерник над мочарищем, аж відшукав обвуглений вербовий пень. Заходить у воду та й давай пробувати дно.
— Се вона… — каже. Й до Івася: — Рушай за мною, та помалу!
Кругом уже й геть темно зробилося. Забрів Івась у воду, а вона холодна й густа, мов кисіль.
— Далеко туди? — питає в характерника.
— Звідціля й не видно, — каже той. — Пильнуй же!
Вода вже Івасеві попід пахви сягала. Мацає він дно ломакою й насилу знаходить куди ступнути. Кругом купини якісь, плеса, тільки де-не-де татар-зілля росте чи кущ верболозу. Характерник уже кроків на десять одійшов, і видно його тільки тоді, як блискавка сяйне у небі.
—. Не одставай! — гукнув Козуб та й зупинився.
Наддав Івась кроку та як ступнув убік — так і пішла нога у багно.
— А-а-а! — зойкнув він.
Потягло його болото, похитнувся світ перед ним, і був би повалився він у воду, та характерник метнувся назад і вхопив його за плече. Витяг на стежку та й каже:
— Оцеє і є найгірше місце на болоті… Тримайся за два кроки й не одставай!
Гахнув грім над головою, і на мить видно стало, як удень.
— Гайда, гайда!.. — каже характерник.
Рушили вони вперед, а вітрюган як налетить — просто з ніг валяє! Брьохається Івась у болоті, мацає тичкою дно і вже сам не знає, на якому він світі. Пройшли вони трохи, коли ж у темряві то тут, то там почали загорятися голубі світельця.
— Не дивися, то нечиста сила! — каже характерник. Та руку підняв і накреслив у повітрі Дажбожий знак. — Ану геть звідціля, чортові душі! Найменням Коштрубовим вас заклинаю — згиньте!
Заскиглило у пітьмі, й побачив Івась, як шугонула по воді зграйка дитинчат із палаючими віхтями в руках. Очі їхні були червоні, мов жаруки, а замість ніг — курячі лапи.
— Бачив я вже таке! — каже Івась. — У підземеллі заманило воно мене до…
Та й не доказав — ляснув його характерник по губах.
— Не промовляй тут її наймення, а то лихо нам буде! — каже Йвасеві.
Як щезли огники, то перейшли вони відкриту місцину і зайшли у плавні. Знову вдарила блискавиця, і побачив Івась попереду стару вербу.
— Отам воно, теє городище!.. — каже характерник. — Ще трохи — і вийдемо з багви.
Брьохалися вони, брьохалися в гущині, коли ж почув Івась під ногами піщане дно, а попереду вздрів невисокий пагорб, де росла одним-одна верба. Як вийшли вони на ту гору, то й попадали додолу, так зморилися. Врешті Козуб сів, скинув чоботи й повиливав із них воду.
— А нехай йому всячина! — каже. — Тут і вдень ходити недобре, а що вже поночі!..
Лежить Івась і тільки зіпає — геть вибився з моці.
— Ну, вставай! — каже йому характерник.
Вийшли вони на городище та й стали посередині. Вітрюган свистить та завиває, а як свіне блискавиця, то бачить Івась якісь горбки кругом, ями і залишки земляних валів.
Дістав Козуб ножа, накреслив Коштрубів знак на землі, тоді встромив його посередині та й каже:
— Місяць у небі, камінь у воді, дуб у діброві! Матір'ю сирою землею заклинаю: хто в ній лежить, нехай просинається!
Застугонув вітер у плавнях, а більше нічого не чутно.
— І другий раз! — каже характерник, знову встромляючи ножа в землю.
Гримнуло у небі, а більше нічого не почув Івась.
— І третій раз! — каже характерник, знову заганяючи ножа.
Застогнало щось у землі, та так страшно, що у Івася й чуб дибом став.
— Хто збудив мене?
— Се я, бісуркан-характерник, пречистої Панни лицар!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пекельний звіздар», після закриття браузера.