Читати книгу - "Чарівна брама"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Виявилося, що головного відьмака Змій Горинич тільки підсмалив. І цим не на жарт розлютив. Чудовисько, схоже на величезного ідола, виліпленого з темряви, випливло з провалля і нависло над полем бою. У правиці воно стискало зброю, якої Богдан ніколи не бачив навіть у журналі про комп'ютерні «стрілялки». Довжелезний спис, у якого замість наконечника була чудернацька сокира — лезами на обидва боки. Леза виблискували і сипали іскрами.
Усі застигли. Ідол, прикриваючись лівою рукою від сонячних променів, повільно крокував до річки.
— Він переступить через стіну! — злякано прошепотів Богдан.
— Може бути, — погодився дід Ох. — Цього ступою не зіб'єш… Богдане, ану стій на місці!
Дід обвів навколо нього свяченим кістяним ножем:
— За цю рису — ні кроку. Бо якщо це потороччя тебе побачить, затягне до чорної діри, і ніхто йому не завадить. Але поки ти в колі, він не бачить.
І в цей час позаду і згори почувся сильний голос:
— Мамаю, поклади річку назад. Бо я й так перейду, а Чугайстрові неохота ноги мочити.
Це був Миха, цар лісу і всіх звірів та птахів. Богдан одразу пізнав його, хоча бачив лише краєм ока. Височенний, мов корабельна сосна, у білій вишиванці з широким зеленим візерунком на грудях, він вів за собою ведмедів, вовків, диких кабанів… Навіть тхорик ззаду вистрибом біг, наздоганяючи лісове братство. А в небі кружляли орли, соколи і величезні чорні круки.
Мамай, ані на мить не вагаючись, скомандував:
— Нечаю, опускай стіну.
Місток і річка впали у річище, здійнявши хвилю.
Миха та Чорний Ідол зійшлись у герці понад самим берегом річки. Злий чаклун крутив над головою своїм списом, вдаряв то лезами, то ратовищем, але Миха блискавично ухилявся і встигав раз по раз діставати чудовисько своєю булавою з окоренка величезного дуба.
Але дерево є дерево, навіть дубова булава Михи, врешті-решт, не витримала прямого удару завороженої Ідолової сокири і розлетілася на друзки. Лісовий цар мусив повільно відступати до річки, відбиваючись уламком руків'я. Підбадьорені чужинці теж почали тіснити Михове звіряче військо до води.
І тут дід Ох, який увесь цей час уважно спостерігав з пагорба за перебігом бою, раптом зник, наче його там, на горі, й не було. Богдан навіть не встиг збагнути, що сталося, як побачив невисоку постать діда у самому центрі бою — між Михою і Чорним Ідолом. Дід крутонувся — і перед Ідолом виросла могутня постать кремезного сивого козака. Тільки замість шаблі козак тримав у руках Охову патерицю.
— Це хто? — зойкнув Богдан.
— Не впізнав? Оце і є Ох, його справжня подоба, — пояснив Мамай.
— Так він же дід!
— То він для учнів — дід. А для нас, посвячених — учитель. Ким захоче, тим і обернеться. І ніхто проти нього не встоїть. Дивись!
Там, унизу, Ідол отямився від несподіваної появи нового сильного супротивника й обома руками з різкого замаху вдарив списом-сокирою згори вниз. Металеві леза аж свиснули. Здавалося б, від такого удару ухилитися неможливо. Та й Ох наче не намагався цього робити. Однак за мить сокири вгрузли в землю саме там, де щойно стояв Ох, а він сам був уже за кілька кроків від Ідола. І перш ніж чудовисько висмикнуло свою зброю з землі, у повітрі свиснула тепер уже Охова патериця. Зойк болю на мить заглушив увесь шум бою.
Розлючений Ідол таки висмикнув списа з землі, але цього разу вже не поспішав надаремне ним розмахувати. Тримаючи зброю на рівні грудей, він зробив різкий випад у бік Оха, заточився і впав. Ох знову в незбагненний спосіб опинився за кілька кроків ліворуч і звідти ще раз боляче вдарив супротивника патерицею.
— Хіба Чорний Оха не бачить? — пробурмотів Богдан.
— Йому здається, що бачить. А насправді Ох йому очі відводить.
— А що це дід зараз збирається робити? Проти сонця ж стає! Самі ж казали, так не можна!
— Не хвилюйся, хлопче. Охові тінь потрібна. І не якась там, а Ідолова.
— Дядьку Мамаю, нащо йому тінь?
— Він у неї увійде і вийде там, де захоче. Дивись!
Ідол, вважаючи, що його противник припустився помилки, ставши якраз навпроти сонця, з радісним ревом змахнув списом-сокирою і… застиг від здивування. Козак-характерник знову зник, аби виринути за спиною Ідола і завдати йому могутнього удару патерицею.
— Оце, хлопче, і є удар з тіні, — знову пояснив Мамай.
— Дивіться, Ідол списа відкинув! Він що, надумав у полон здаватися?
— Е, ні, синку, здається, справжній герць тільки починається!
Чужинський чаклун широко розставив ноги, зігнувся мало не в пояс і водночас різко витягнув угору обидві руки. При цьому він щось бубонів, але здалеку не було чути, що саме. Ох теж не стояв, склавши руки, бо присів у характерницькій стійці, тримаючи патерицю обома руками перед собою.
Серед ясного неба гримнуло, дві блискавки зірвалися з Ідолових долонь і вдарили Оха. На якусь мить здалося, що він спалахнув, мов той сухий кущ. Але тільки здалося. Кілька різких рухів патерицею — і вогненна стіна навколо вчителя характерників зникла, наче її не було.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна брама», після закриття браузера.