Читати книгу - "Вітер часу"

Роздосадуваний Андрій Володимирович пішов до свого кабінету. Але вже не міг працювати. «Як я можу працювати разом з Машею, яка, мабуть, встановила мені «жучка», або разом з шахраєм Бориславським, який теж, без сумнівів, був замішаний у замаху на мене?» – думав він.

Він обійшов своїх співробітників, подивився, хто що робить. Усі були задоволені, що Бориславського нема, і їх ніхто не смикає.

За кілька днів слідчий прокуратури знову запросив Андрія Володимировича до себе. Він поїхав, а слідчий повів його в приміщення для впізнання і показав через скло чоловіка років сорока, який сидів на стільці в порожній кімнаті.

– Знаєте його? – спитав слідчий.

– Ні, ніколи не бачив, – відповів Андрій Володимирович.

– Подивіться уважно. Ви могли його бачити у банку, коли ходили до голови правління.

– Та я там не звертав ні на кого уваги. Хіба я знав, що буде? А хто це?

– Помічник голови правління, двічі осуджений за шахрайство. Ми, на всякий випадок, заборонили виїзд за кордон усім клеркам банку, коли зник їх голова. Ось його і затримали, коли він намагався виїхати в Молдову. При ньому був і румунський паспорт.

– Він вже зізнався в убивстві?

– Поки що ні, завтра буде свідок з Вінниці, за ним вже поїхали. Що-небудь чули про Бориславського? Ми відправили листа в Президію, щоб перевірили ваш інститут.

Андрій Володимирович розповів про нараду у директора інституту.

– Правильно зробили, що відмовились. А то б усіх собак на вас навішали. Ви ж там не кажіть про слідство, поки що не треба. Ось підпишіть папір про нерозголошення. Сподіваюсь, скоро зможемо передати справу до суду.

Вже минув місяць, як Іван і Іра поїхали в Польщу. Він телефонував рідним, сказав, що вони з Ірою орендували квартиру недалеко від Університету, він працює над дисертацією, матеріали про Юзефа Шумлянського йому згодились, а Іра влаштувалась на роботу в дитячу клініку, працює за фахом і заробляє втричі більше, ніж його стипендія. Обіцяв, що за півроку, коли він захистить дисертацію, вони приїдуть на місяць – другий додому, а далі буде видно. Марго заспокоїлась, але часто згадувала часи, коли діти були вдома.

На подив Андрія Володимировича з’явився Бориславський. Мабуть почував себе безпечно. Комісія Президії як раз закінчила перевірку, нічого особливого не знайшла, бо перевіряли тільки витрату бюджетних коштів, а витрати по договорах не перевіряли, бо це справа замовників. Директор інституту заспокоївся, знову засідав удвох з Бориславським, навіть до телефону Андрія Володимировича знову підключили інших співробітників відділу. Бориславського, правда, викликали на бесіду в прокуратуру, слідчий намагався з’ясувати чи знає він помічника голови правління банку, який, можливо, вбив Віктора Івановича, але він сказав, що вперше бачить. Щодо встановлення «жучка» в кабінеті Гошівського, то він теж відмовився, сказав, що ніяких наказів Маші не давав, вона нічого не встановлювала, а просто іноді бере ключі від різних кабінетів, коли йому терміново потрібні документи, а хазяїв кімнат немає. Який документ йому був потрібний від Гошівського, він згадати не міг, бо давно це було. На суд, який розпочався після травневих свят, його викликали як свідка.

Андрій Володимирович і Маша теж були свідками. Судили тільки сина Бориславського, помічника голови правління банку «Кворум», Проця та двох найманців сина Бориславського, які ніби то збирались тільки побити Андрія Володимировича. Голова правління банку кудись втік, на нього подали у міжнародний розшук.

Хотіли притягнути як свідка народного депутата, у якого Віктор Іванович був помічником, але той відмовився, пославшись на зайнятість у Верховній Раді. Він надав письмові пояснення, з яких виходило, що він доручив Головченкові з’ясувати, які корисні копалини, потрібні промисловості України, можна видобувати, а також попросив помічника отримати кредит на своє ім’я, але самого кредиту він не бачив і нічого не знає про його використання.

На суді син Бориславського, який виглядав замовником вбивства Віктора Івановича і побиття Андрія Володимировича, сказав, що ніякого вбивства він не замовляв, тільки хотів прослідкувати дії Головченка, а цей дурний помічник голови правління банку сам вдарив його молотком. У них навіть зброї не було, а коли той узяв молоток, він не помітив.

Кілер не відмовлявся, але сказав, що хотів тільки поговорити з Віктором Івановичем, налякати його. Але той вдарив його в обличчя, і він сам не розуміє, як у відповідь вдарив його молотком.

– А чому в потилицю? – спитав суддя.

– Той як раз підковзнувся і нахилився, а я вдарив, – відповів кілер.

– Чому ви слідкували за Віктором Івановичем? – спитав прокурор Проця і сина Бориславського. – Хто вам дав такий наказ?

Обидва звинувачені сказали, що їх попросив голова правління банку, бо Віктор Іванович отримав кредит для депутата, а повертати його ніхто не збирався.

Слідчий повідомив, що на обидва відомі банківські рахунки Віктора Івановича великих грошей не надходило, тільки зарплатня помічника депутата і ще якісь 500 доларів від того ж депутата. Можливо, кредит був переведений в офшорний банк на Кіпрі, бо туди на рахунок депутата як раз надійшли два мільйона доларів. Слідчий показав довідку від банку, видану на вимогу Генеральної прокуратури.

Усі зрозуміли, що замовниками вбивства були або голова правління банку, або депутат, або обидва разом.

Щодо намірів побиття Андрія Володимировича, син Бориславського сказав, що це його ідея, батько про неї не знав. Він ніби – то підмовив своїх знайомих трохи провчити Гошівського, бо він заважав батькові на роботі, увесь час виступав проти нього, так що батько був знервований, і його син вже боявся за його здоров’я.