Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Фюрер обіцяв урятувати армію, — сказав Піхт.
Льотчики замовкли й оглянулись на Піхта, який сидів перед електричною пічкою в хутровій шинелі й грів руки.
— З цього пекла нікому не вибратися, — порушив мовчанку фельдфебель Ейспер. — Позавчора ми втратили сімох, учора — Прівіна, Штефера. Сьогодні на світанку — Нінбурга…
— Це тому, що в нас погані льотчики. — Вайдеман кинув у кухоль з окропом шматок шоколаду й заходився розминати його ложкою. — Такі рюмси, як Шмідт…
— А дзуськи, я вже збив двох росіян!
— А вони за цей час чотирнадцятьох наших.
— У них особлива тактика. Бачили, як учора затиснули Піхта?
— Яка там особлива! Просто жили міцніші.
Вайдеман відсьорбнув чаю і скривився:
— В бою треба всім триматися купи і не розсипатися. Росіяни хитро роблять: двоє хвости підставляють, наші кидаються в погоню, як дурні гончі, а тим часом їх атакує згори друга пара.
— Але й ми так б'ємося!
— Завтра хто порушить стрій, віддам під суд, — не звертаючи уваги на Шмідта, сказав Вайдеман.
… На світанку техніки почали заливати в мотори «месершмітів» антифриз[17]. Піхт побіг до свого літака. Оброслий, з коростами на щоках і носі, фельдфебель Гехорсман порпався в моторі «фокке-вульфа».
— Чого невеселий, Карле? — запитав Піхт. Гехорсман стягнув рукавичку й показав закривавлені пальці:
— Я не витримаю цього пекла.
— Ось коньяк, випий — легше буде. — Піхт простягнув йому фляжку.
— Слухайте, пане капітан, — промовив Гехорсман тихо. — Дивлюсь я на вас, ви не такий, як усі.
— Це чому ж?
— Та вже повірте мені. Коли б усі були такі, як ви, Німеччина не опаскудилась би, трясця їм у печінку!
— Кинь, Карле, — поплескав його по плечу Піхт. — Літак готовий?
— Готовий.
— Коли-небудь ти все зрозумієш, — багатозначно промовив Піхт. — Я можу розраховувати на тебе?
— Як на самого себе!
— Добре, Карле. А тепер давай парашут.
Гехорсман допоміг Піхту натягнути на хутряний комбінезон парашут і підштовхнув льотчика до крила:
— Тільки бережіться. Росіяни коли-небудь позбивають вас усіх.
Із землянок виходили Інші льотчики й повільно чвалали до своїх машин.
— Ти знав Еріха Хайдте? — раптом запитав Піхт.
— Знав, — зачекавши, відповів Гехорсман.
— Він був непоганий хлопець?
Гехорсман удав, що недочув, зістрибнув з крила й відбіг убік.
Над аеродромом пропливли на великій висоті дві групи тримоторних «юнкерсів». Близько вісімдесяти літаків, їх і повинні були прикривати аси загону Вайдемана.
Винищувачі, стріляючи вихлопами, почали вирулювати на старт. Снігова пороша завихрила на стоянках.
Піхт увімкнув рацію. Крізь тріск у навушниках прорвався Вайдеманів голос:
— Тож не забудьте: хто вискочить із строю, віддам під суд!
Винищувачі на форсованому режимі догнали транспортні літаки й вишикувались попарно зверху. Піхт подивився вниз на білу снігову пустелю. Ані сіл, ані міст — сніг і сніг. Люди давно пішли звідси, а якщо хто й залишився, то, мабуть, зарився так глибоко в землю — не дістати ніякими фугасками. Інколи через поля, а частіше через пагорби пробігали обривисті змійки покинутих окопів.
— Увага, — проходимо лінію фронту, — попередив Вайдеман.
Ніякої лінії внизу не було. Та сама рівнина, ті самі сніги. Лише десь на обрії димно чадів підпалений будинок, чорна стрічка тягнулась білим снігом. У небі ліворуч раптом щось пересунулось і насторожило Піхта. Захитали крилами череваті транспортники, закрутились турелі з короткими спарками кулеметів. ЯКи!
Ясно-зелені винищувачі з яскравими червоними зірками стрімко зблизилися з важкими літаками, і стрій відразу ж почав розпадатись. Одна машина, задимівши, пішла до землі.
— Росіяни! — закричав Вайдеман. — Ланки Піхта й Шмідта, вниз!
Піхт, прибравши газ, пірнув у новоутворений пролом і відразу ж попав у лещата двох ЯКів. Він посунув ручку вперед, крутнув низхідну спіраль. Утік! І тут у прицілі з'явився ЯК. Винищувач ішов у атаку проти трьох «юнкерсів». Піхт дав довгу чергу. Траса пройшла перед носом винищувача. Російський льотчик оглянувся назад, побачив повислий у хвості «месершміт» Піхта, мабуть, щось закричав і змійкою став закривати свого товариша, який ішов попереду.
Звідкись збоку випав Шмідт.
— Мазило! — закричав він, повисаючи на хвості веденого і стріляючи з усіх кулеметів.
ЯК завалився на крило і, розпадаючись на друзки, полетів униз.
Піхт кинув винищувача убік, оглянувся — веденого нема. ЯКи і «месери» крутились, мов оскаженілі оси. Внизу на землі куріло кілька рудих вогнищ — горіли перші збиті літаки. Росіян було небагато. Але дві пари скували Вайдемана. Дві пари лускали «юнкерсів». Три винищувачі напали на Шмідта і його веденого. Шмідту пощастило спершу вирватися з лабетів, але на крутій гірці[18] його літак утратив швидкість і завис. У цю мить ЯК з короткої дистанції зітнув літак чергою. «Месер» вибухнув, розсипавши по небу шматки крил і мотора. «Відвоювався Шмідт», — устиг подумати Піхт.
Стрій «юнкерсів» розпався остаточно. Втрачаючи машину за машиною, групи розвертались і, розганяючись на планеруванні, намагалися відірватись од ЯКів.
«Тепер спробуй зберегти себе», — наказав собі Піхт.
Він скерував машину вгору, де бився Вайдеман. Один із ЯКів, помітивши його, ввійшов у напівпетлю. Натиснувши на гашетки, Піхт відбив атаку. «ЯК» ковзнув на крило, намагаючись зайти в хвіст. «Ні, не відчепиться». Тильним боком рукавички Піхт витер піт. На допомогу ЯКу підоспів ще один.
— Фальке![19] — закричав Піхт, викликаючи Вайдемана. — Віджени зверху, вони затисли мене.
— Не зможу, Паулю… — хрипко відгукнувся Вайдеман.
У лініях землі й неба, що шалено переміщалися, Піхт усе-таки побачив його літак — єдиний «Фокке-Вульф-190» найновішої модифікації, який ще не ввійшов у серійне виробництво. Піхту пощастило на кілька секунд відбитись од ЯКів. Він прилаштувався до Вайдемана так, що той не міг піти з лівим розворотом.
— Звільни дорогу! — закричав Вайдеман. ЯК відкрив вогонь.
— У мене заклинило мотор! — злякано повідомив Вайдеман.
— Улучив снаряд?
— Мабуть. Я виходжу, стеж за мною.
«Фокер» швидко провалювався вниз.
— Сідай на вимушену. Бачиш річку? — запитав Піхт.
Вайдеман промовчав, мабуть, відшукував на карті місце, над яким зараз летів.
— Так, здається, поряд можна сісти. Але там росіяни!
— Навряд. Запалювання вимкнуто?
— Так.
— Перекрий баки!
Сильно розхитуючись з крила на крило, «фокер» Вайдемана планерував з вимкнутим двигуном. Ось він перелетів через балку, досяг річки.
— Якщо росіяни — тікай! — устиг крикнути Піхт.
Літак Вайдемана врізався в кучугуру й пропав у фонтані снігу.
Піхт шпарко потягнув ручку на себе. Від перевантаження потемніло в очах. Два ЯКи йшли на нього. Тоді він закрутив відчайдушний штопор, вийшов з нього майже біля самої землі й хотів одійти на бриючому. Але ЯКи вирішили доконати його. Тоді Піхт знову поліз угору. Останнє, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««Штурмфогель» без свастики», після закриття браузера.