Читати книгу - "Сестри крові"

— Авжеж, Ваша Святосте. Він подався домовлятися з козаками про допомогу... у відомій вам справі.

— Так... це добре. Він теж отримав наше благословення... — Папа подивився уважно на Інквізитора і прошепотів, роблячи паузу після кожного слова: — Я... хочу... мати її... у Римі... Ви мене зрозуміли?

«Чому не в Мадриді?» — подумав Інквізитор, але волів не сперечатися. Він знав, що Папська держава — Stati della Chiesa — перебуває в сумному фінансовому стані, і, можливо, бажання добути «Біблію» не таке вже й богоугодне, а скоріше захланне.

Наступного ранку ґвардіан запросив Інквізитора до себе на сніданок і почув те, про що й сам здогадувався.

— Ваша велебносте, — почав Інквізитор, дбайливо витираючи хустинкою вуста після спожитого яйця, — я не буду завивати мету свого візиту ані в полотна, ані в голландські мережива. Мета мого візиту до Львова й до вас пов’язана з тими випробуваннями, перед якими змушені ми постати. Сатана тріумфує. Раніше він тільки лякав, але зараз уже став всемогутнім паном, якого боїться світ і намагається змилосердити. Сатана постає в безлічі образів, він стає богословом, іде на пущу й спокушає та мучить святих отців, він сіє в душах їхніх тисячі сумнівів і вагань, він іде в монастир і збуджує натомлений мозок монахів найзвабнішими видіннями, він провідує добропорядних жінок і примушує їх до сороміцької розпусти. І що самовідданіша боротьба церкви з ним, то могутнішим стає Сатана. Біснуватість перемагає, Сатана знущається над церквою безладним риканням біснуватих, він творить чудеса перед юрбами вірних. Він відкриває святим отцям їхні потаємні гріхи, виголошує пророцтва, які дійсно збуваються, він піднімає тіло забісованого в повітря і шпурляє його з усієї сили на землю, не увередивши його при цьому. Ми повинні не забувати, що кожна сильна пристрасть схиляє людину до одержимості, тому церква забороняє найменші прояви пристрасті. Бо кожна пристрасть має свого демона, і якщо убивають пристрасть, убивають демона.

Ґвардіан уважно слухав і кивав головою. Щось подібне й він недавно перед братією виголошував, щоб потамувати їхню цікавість до манускрипту. Він налив до келихів узвару й промовив:

— Все так, як ви кажете, ваша превелебносте. Мусимо бути пильними. Світ у відчаї. Як захиститися від Сатани? Як захиститися від вічних, щогодинних хтивих галюцинацій, від тисяч розсміяних голосів, що насміхаються за велінням Сатани з Бога? Над цим ми всякчас роздумуємо й не знаходимо відповіді.

— Ото ж бо й воно, — погодився Інквізитор і теж надпив узвару. — В наших умовах кожна думка — гріх, дівчина, яка несвідомо викликає закохані зітхання юнака, грішить уже цим одним, а на думку святого Кипріяна втрачає цноту. Вродлива жінка теж несвідомо грішить, бо завдяки вроді своїй вона перетворюється на серпа, яким Сатана збирає своє жниво. Чернець, якого Сатана відволікає від хреста, грішить теж, бо демонструє безсилля в боротьбі. Черниця, яка миється більше ніж двічі на місяць, грішить. Всюди гріх, всюди вічне прокляття. Однією думкою, одним єдиним вчинком втрачаєш право на Рай і потрапляєш у владу Сатани. Бо навіть святі визнають, що багато дияволів зневажають екзорцизми, й геть їх не бояться. Ті, що живуть у гріхах, а особливо бавляться тілесною нечистотою, ніколи щасливими не бувають, ніколи спокою не зазнають. Ось приклад. У Христіанії до однієї жінки прийшов привид її покійного коханця, що зазнавав пекельних мук: жахлива велетенська жаба припала до його грудей так, що передніми лапами охопила шию, писком приссалася до його вуст, а задніми ногами стискала його прутень і крутила. Привид сказав: «За непристойні цілунки, за вчинки сороміцькі я муку цю терплю, а тебе прошу не молитися за мене, бо вже мені нічого не поможе. Я навіки загублений». У світлі цього хочу сказати, що манускрипт, знайдений у вашому монастирі, несе в собі багато загроз, якщо потрапить до рук нечестивих, адже в ньому описані любасні злягання, сороміцькі пози, способи, як уникнути вагітності, й таке інше. Але що це в порівнянні з магічними способами творення армій з покійників! Покійників, які вже ніколи не воскреснуть у Судний день! — Інквізитор потряс руками в повітрі й зобразив на обличчі якомога вражаючий розпач. — А з того, що ми знаємо, армія ребеліянтів уже суне сюди. Де гарантія, що вони не добудуть цю страшну книгу й не перевернуть світ догори дриґом?

Однак ґвардіан виявився міцним горішком і цілком спокійно відказав:

— Ми, ваша превелебносте, маємо в монастирі міцні мури, наші монахи озброєні й добре володіють зброєю, у нас є свої гармати й мушкети. Будемо боронитися до останньої краплі крові.

— Це, звісно, похвально, але ще й не такі мури були здобуті. А що буде після останньої краплі крові? Власне, й послав мене Його Святість забезпечити манускрипт.

— Яким же чином?

Інквізитор відчував, що розмова не дуже клеїться, бо після пафосного вступу ніяк не вдавалося перейти до суті, йому хотілося, щоб ґвардіан сам запропонував забрати манускрипт, а цього не відбувалося.

— Його Святість вважає, що в Мадриді ця книга збережеться краще, — збрехав Інквізитор, маючи небезпідставну підозру, що ідея забрати манускрипт до Рима ґвардіану може не сподобатися, адже він мусив уже начутися про проблеми папського престолу. — Наша імперія процвітає, і їй ніщо не загрожує. Я зі свого боку допильную, щоб наші вчені уважно дослідили й вивчили книгу. Що ви на це?

Ґвардіан опустив очі і, здавалося, задрімав. Проте це тривало не довго.

— Річ у тім, ваша превелебносте, що про цю книгу знають у нашому монастирі всі. Вручити її вам потаємки не вийде. А якщо так, то доведеться з ними й порадитися. Тому просив би вас почуватися, як удома, й не приспішувати подію. З волею Божою все станеться якнайкраще.

— Гаразд, — кивнув Інквізитор, а в його голосі вчувалося роздратування. — Я зачекаю.

Розділ 10

Юліана: Голем. Ґрозваєр.

Початок жовтня 1648 року

Сходячи на берег, я побачила безліч очей, які стежили за мною. О, Господи, як важко усвідомлювати себе вродливою панною! Як це втомливо! Я йшла, й мені здавалося, що земля піді мною гойдається, як перед тим гойдався поклад, ноги підгиналися, на щастя, лише в моїй уяві. Першим