Читати книгу - "Морфій"

Тому ви кружляли самі навколо себе, бо мусили кружляти: Іґа, на канікулах у власної тітки, бо саме тіткою їй була пані Рохацевич, і ви двоє, Яцек і ти.

Не було вже тих, що сильніші від вас. Пробував до неї заливати один із тих познанських урядників — бездарно й недбало, тим бездарніше, що він робив це за відсутності своєї потворної дружини, котра була з ним на курорті.

Тож він був слабшим від тебе, Костоньку. Чи ж розквітла вісімнадцятилітка не могла б віддатись урядникові, котрому п’ятдесят дев’ять років, Костоньку, котрий народився 1868 року, був чиїмсь сином, мав дітей і потім помер, але я тобі про нього також не розповім, бо чому б то я мала тобі про нього розповідати, Костоньку, якщо його життя, як і кожне, не мало значення?

Тож вона могла б йому віддатися, проте не в такій ситуації, не тоді, коли йшлося про курортну інтрижку, не тому одутлому клеркові, коли поруч були хлопці, можливо, поки що не вродливі, але молоді та з обіцянкою прийдешньої вроди, бо насправді всі ті матеріальні розмисли також не мали значення, тому що було літо, палало повітря і палала кров.

Могла вона, вочевидь, і нікому не віддатися — це й було амбіцією тітки Рохацевич, котра не розуміла цієї елементарної речі — забороняючи, контролюючи та переслідуючи, вона тільки підштовхувала Іґу до того, від чого б хотіла її вберегти.

І не вберегла. Іґа першою добачила в тобі те, чого ти сам не добачив, Костоньку. Пам’ятаєш?

Добачила в тобі чоловіка, вона була першою. Не в плані зрілості, до зрілості тобі тоді бракувало ще таки дуже багато, та й далі бракує, але в розумінні статі. Раніше ти не мав статі, лише її споглядання тобі її подарувало.

Ким ти був раніше? Ти був дитям, я вже тоді була з тобою, з самотнім, тихим гімназистом, котрий плентав зі школи додому варшавськими вулицями, ви мешкали в тій купленій у двадцятих роках віллі на Жолібожі, ти був хлопчиною, зануреним у книжки вельми несерйозні як на твій вік — про морські подорожі та дослідження заборонених міст Тибету з книжок Оссендовського, у котрі ти доти ще вірив, ти марив Непалом і джунглями, великими обширами вологої, набубнявілої зелені, повної екзотичних фруктів, грізних тварин, відданих на ласку твоєї гвинтівки, та півголих дикунок, котрих ти раз побачив на фото в ілюстрованому журналі, а вони назавжди оселилися в твоїй кволій хлоп’ячій уяві, оселилися в ній, закоренилися, виросли, а ти уявляв, як став богокоролем дикого племені та формуєш із чоловіків свою маленьку армію, купуєш у торгівців зброєю найновіші карабіни та кулемети, аероплан до твоїх особистих послуг і гармати, а жінки, ті півголі дикунки, усі до твоїх послуг, до послуг Константи, вони служать тобі своїми тілами, а ти володієш ними, а уява підсовує тобі чимраз сміливіші образи тих смаглявих, слизьких від поту тіл.

Ти відрізнявся від ровесників, Костоньку, бо ж вони часто навіть не знали анатомічних особливостей жіночої тілобудови, тому й зринала між ними суперечка, яка точилася з використанням вельми скромного поняттєвого апарату, що базувався на фрагментарних спостереженнях служниць, няньок та — в цьому зізнавалися, трохи конфузячись, — сестер. Наприклад: манда, скільки в ній отворів? Окремий, аби сцяти, бо ж дівчата також сцять, окремий для народження дітей, а окремий, у який вставляють хуй?

Пам’ятаєш, Константи?

Ти розвіював їхні сумніви тоном людини, натомленої анатомічними знаннями.

Чи то все один отвір? І вставляти треба туди, звідки вони пісяють? Бридота. Ти своєю пуцькою також сциш, ідіоте. Ну ніби так, але ж є різниця, бо то дівчина.

А якщо один отвір, то як він побудований? Коли лягаєш на жінку, то хуй націлений униз, як геодезичний маятник, тому суто з позицій анатомії, пане колего, коли жінка лежить, той отвір має бути спереду і вести вниз, щоб можна було вставити. Дурню, глянь сюди, ось — Венера Мілоська. Бачиш якийсь отвір, ідіоте? Сам ідіот, хую ти риб’ячий, то ж тільки скульптура. Та такі скульптури з твоєї мамці фірман у стайні теше.

У хід ідуть кулаки, але потім ти з’ясовуєш. Усе з’ясовуєш.

Ти й хотів би, мабуть, не знати, які вони, але знав. І те знання загалом не робило тебе дорослішим, Костоньку. Таким знанням ти не міг сподобатися дівчатам із пансіонату, без шансів. Таким знанням ти міг би сподобатися курві, тим, що такий молодий, а вже знаєш, що і як, це якби ти мав на курву гроші, але ти їх не мав, не мав грошей, та й узагалі хотів не знати, що там і як, тобі то було вкрай гидко, знання тебе паралізувало. Інші, котрі не знали, що це важко, займалися цим, і щораз хтось приходив до школи, пишний, як павич, і зізнавався: служниця, повія чи ще якась інша жінка зробила з мене вже справжнього чоловіка! І то все дуже просто, вона вставляє, скаче, тоді злазить із мене, та й по всьому.

Ти знав, скільки всього можна не розповісти, тому й боявся більше, ніж вони.

А з Іґою все почалося з розмов, з офіційних прогулянок удень та потаємних прогулянок уночі, ти просто виходив, а вона гнучко вилазила зі своєї кімнати на поверсі, вилазила через вікно, і ми йшли над озеро Мядзьол або на татарський цвинтар у селі та розмовляли, а я тоді вперше в житті провадив такі розмови: інтимні, теплі та близькі.

Потім ми вперше поцілувалися, над озером, навіть при повні, я донині пам’ятаю нечуваний смак її вуст і пам’ятаю, як, коли я її цілував, мій язик заблукав поміж її губ та діткнувся її зубів, а вона його прийняла та відповіла своїм язиком, а потім мої долоні на її спині, довго давалося їм долання того останнього сантиметра повітря, що відділяло їх від тієї спини, не могли зважитися на той останній етап подорожі, але нарешті зважились і спочили на її спині, а від шкіри їх відділяла лише вовна светрика, який вона тоді вдягла, я пам’ятаю фактуру того светрика, жорстку і м’яку водночас.

Тоді Іґа задрижала.

А через два дні ніч була така тепла, майже спекотна. Після вечері Іґа шепнула мені на вухо, щоб я взяв із собою коц, і я вже знав, що то буде.