Читати книгу - "На лезі клинка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Безперечно...
— Так, безперечно! Скажи, як просуваються твої заняття?
Нещасний учень виглядав геть спантеличеним.
— Вони були трохи... перервані.
— Ти не просунувся у вивченні «Основ мистецтва» Джувенса, поки блукав у негоду пагорбами?
— Е... ні... не просунувся.
— А твоє знання історії? Чи сильно воно розвинулось, поки майстер Дев'ятипалий ніс тебе назад до бібліотеки?
— Е... Мушу зізнатись, що ні.
— А твої вправи і медитації? Ти, звичайно, займався, поки лежав без тями весь минулий тиждень?
— Ну, е-е... ні, непритомність дещо... е-е...
— Отже, скажи мені, ти зараз у навчанні, так би мовити, ведеш перед? Чи відстаєш?
Кей втупився у підлогу.
— Я відставав ще до подорожі.
— В такому разі чи не міг би ти сказати, де плануєш провести день?
Учень з надією звів очі.
— За робочим столом?
— Прекрасно! — Баяз широко всміхнувся. — Я саме збирався це запропонувати, але ти мене випередив! Твоя готовність вчитися гідна щонайвищої похвали!
Кей завзято закивав і поспішив до дверей, а край ковдри волочився за ним по плитняку.
— До нас прямує Бетод, — пробурмотів Баяз. — Він прибуде вже сьогодні.
Усмішка Лоґена зів'яла, а його горло раптом стислось. Він добре пам'ятав їхню останню зустріч. Лоґен лежав ниць на підлозі зали Бетода у Карлеоні, побитий, зломлений і закутий у кайдани, стікав кров'ю на солому та сподівався на швидкий кінець. Аж раптом його, ні з того ні з сього, відпустили. Викинули за браму разом з Шукачем, Тридубом, Найслабшим та рештою, порадивши більше ніколи не повертатись. Ніколи. Лоґен не сумнівався, що це був перший і останній раз, коли Бетод проявив хоча б дрібку милосердя.
— Сьогодні? — перепитав він, стараючись звучати спокійно.
— Так, до того ж ось-ось. Король Півночі. Ет, оце так гонор! — Баяз зиркнув краєм ока на Лоґена. — Він прямує сюди, щоб попросити мене про послугу, і я хочу, щоб ти був присутній.
— Йому це не сподобається.
— Атож.
Вітер неначе похолоднішав. Лоґен волів би якомога скоріше забути про Бетода, але не судилося. Що ж, від деяких справ не втечеш. Краще взяти і зробити їх, аніж усе життя боятись. Так сказав би Лоґенів батько. Тож він глибоко вдихнув і розправив плечі.
— Я буду присутній.
— Чудово. Тоді залишилась усього одна дрібничка.
— Яка?
Баяз посміхнувся.
— Тобі потрібна зброя.
Підвали під бібліотекою були сухі. Сухі, темні і надміру заплутані. Вони піднімались і спускались, минали повороти і двері, повертали то тут, то там наліво чи направо. Складалось враження, що ти у лабіринті. Лоґен старався не випускати з очей мерехтливий факел чаклуна, інакше міг застряти під бібліотекою навіки.
— Тут внизу сухо-сухенько, — говорив Баяз сам до себе, а його голос відлунював проходом, зливаючись із звуком їхніх кроків. — Для книжок нема нічого гіршого за сирість.
Він раптом спинився біля масивних дверей.
— Як і для зброї.
Він легенько штовхнув двері, і вони тихо відкрились.
— Тільки поглянь! Хтозна-скільки часу їх не відчиняли, а завіси досі ходять плавно, наче щойно змащені! Оце робота! Чому тепер не ціниться майстерність?
Баяз переступив через поріг, не дочекавшись відповіді, і Лоґен рушив услід, намагаючись не відставати.
Факел чаклуна освітив довгу, низьку залу з грубими кам'яними стінами, дальній кінець якої губився у темряві. Стіни були заставлені стійками та стелажами, а підлога — вся в ящиках і підставках, переповнених незліченною кількістю зброї й обладунків. Мерехтливе світло факела вихоплювало з темряви леза, шипи та начищені дерев'яні та металеві поверхні, коли Баяз походжав по кам'яній підлозі, снуючи між зброєю і крутячи головою навсебіч у пошуках чогось.
— Справжня колекція, — пробурмотів Лоґен, пробираючись за магом крізь цей хаос.
— Здебільшого самий непотріб, але повинно бути і кілька речей, вартих уваги.
Баяз зняв шолом зі старих позолочених лат, і оглянув його, насупивши брови.
— Як тобі?
— Я ніколи не полюбляв лати.
— Так, по тобі видно. Як на мене, то лати ще нічого, коли їдеш на коні, але для піших походів вони нікуди не годяться.
Він закинув шолом назад на стійку, а тоді замислено втупився у лати.
— І як у них сцяти, якщо вже надів їх?
Лоґен наморщив лоба.
— Е-е... — протягнув він, але Баяз разом зі світлом уже рушив вглиб кімнати.
— Ти, мабуть, перепробував трохи зброї за свого життя, майстре Дев'ятипалий. Яка тобі подобається найбільше?
— У мене ніколи не було власної зброї, — відповів Лоґен, згинаючись перед іржавою алебардою, що стирчала зі стійки. — Борець ніколи не знає, чим доведеться битись.
— Так-так, звичайно. — Баяз взяв довгий спис зі страшним зазубленим наконечником і покрутив його трохи в руках. Лоґен завбачливо відійшов подалі. — Небезпечна штука. З такою ворог до тебе не підступиться. Але до списа ще потрібна купа друзів, у кожного з яких повинен бути свій спис. — Баяз поклав зброю назад на стійку і рушив далі.
— Це виглядає страхітливо. — Маг вхопився за вузлувате руків'я велетенської двосічної сокири. — Чорт! — лайнувся він, піднімаючи сокиру з такою натугою, що на шиї аж випнулися жили. — Ну вона й важезна! — Він важко опустив сокиру, і вся стійка аж затряслася. — Нею можна чоловіка вбити! Навіть розрубати навпіл! Якщо він стоятиме спокійно.
— Ось дещо краще, — мовив Лоґен.
То був простий і міцний з вигляду меч у піхвах з потертої коричневої шкіри.
— О так, дійсно. Набагато краще. Цей клинок — робота Канедіаса, самого майстра Творця.
Баяз передав факел Лоґену і дістав довгий меч зі стійки.
— Тобі колись спадало на думку, майстре Дев'ятипалий, що меч відрізняється від решти зброї? Сокири, булави і так далі, звичайно, достатньо смертоносні, але вони висять на поясі, наче тупі тварюки.
Він окинув поглядом ефес — простий шмат холодного металу з дрібними виїмками для кращого хвату, який виблискував у світлі факела.
— А от меч... меч має голос.
— Тобто?
— У піхвах він, звісно, мовчить, але варто лише покласти руку на ефес, як меч починає шепотіти у вухо твого ворога. — Він міцно обхопив руків'я пальцями. — Ненав'язливе попередження. Слова застереження. Чуєш?
Лоґен поволі кивнув.
— Тепер, — пробурмотів Баяз, — порівняй з мечем, який оголили наполовину. — Фут металу зі свистом вивільнився з піхов, і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.