Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

Під час сновидінь ми проявляємо багато симптомів, типових для картини психічної чи неврологічної хвороби. Як у шизофреніка, у нас відбуваються галюцинації. При цьому активуються вищі візуальні центри. Ми переживаємо химерні речі у світі, де щоденні правила і закони фізики не мають сили. Часто сни несуть емоційний та агресивний заряд, і справді, при цьому активується центр агресії — амигдала (рис. 24). Уві сні ми вигадуємо історії — зовсім як люди з алкогольною деменцією, що заповнюють провали в пам’яті зображенням подій, яких ніколи не було (див. розділ ХІ.4). За кілька хвилин ми повністю забуваємо все пережите уві сні, так, нібито маємо тяжку деменцію. Під час сну розслабляється м’язовий тонус, точно як це буває вдень у пацієнтів із нарколепсією, сонною хворобою, яка поєднана з катаплексією. Від хвилювання такі пацієнти зовсім втрачають м’язовий тонус (див. розділ VI.7).

Розслаблення м’язів уві сні має свої причини. Коли ходить сновида, він перебуває в глибокому сні без розслаблення м’язового тонусу, тому мимохіть виконує напівцілеспрямовані дії, наприклад іде гуляти, не усвідомлюючи цього і потім навіть не пригадуючи. При скануванні мозку пацієнта-сновиди виявили, що уві сні великі ділянки кори дійсно були неактивні. Французький дослідник Мішель Жуве (Michel Jouvet) через невеликий надріз відключав у тварин нервові клітини мозкового стовбура, які керують розслабленням м’язів під час сну зі сновидіннями. Після такого втручання тварини, здавалося б, почали робити те, що їм снилося. Він спостерігав, як уві сні кицька з розплющеними очима стрибнула на невидиму здобич, зовсім не розуміючи, що робиться довкола. Вона не проявила жодного інтересу до миски з ласощами і не вилизувала на своєму хутрі ворсинки, які на нього клали, хоча зазвичай навіть уві сні вона мимовільно вилизувалася. Щури з таким пошкодженням уві сні гралися з іншими щурами, а білочки лускали горіхи.

Згодом з’ясувалося, що після експериментальних пошкоджень мозку люди, як і тварини, також можуть виконувати уві сні іноді навіть ще складніші дії. Одну звинувачувану суддя навіть виправдав, оскільки вона змогла переконати, що скоїла свій злочин уві сні. Дехто може виконувати уві сні досить складні речі й навіть не усвідомлювати цього. У чоловіків у 90 відсотках випадків це відбувається під час переходу від фази сну REM до інших фаз. Вони діють цілком неусвідомлено, зовсім як сновиди. Так сновид звинувачували у зґвалтуваннях, крадіжках з магазинів, замахах на вбивство чи самогубство, при чому останнє могло бути просто нещасним випадком під час ходіння уві сні. При цьому іноді йдеться про людей із хворобою мозку, наприклад нарколепсією чи хворобою Паркінсона, та в багатьох випадках картина неврологічного чи психіатричного захворювання відсутня. Такі випадки можуть бути зумовлені гарячкою, алкоголем, недосипанням, стресом чи медикаментами. Деякі сновиди уві сні проявляють несподівану схильність до насильства, хоча в бадьорому стані вони зовсім не агресивні.

1987 року Кеннет Паркс уві сні проїхав 23 кілометри, проламав череп своїй тещі та прокинувся під час спроби вбити таким самим чином свого тестя, після чого здався поліції. Його виправдали. Юліус Льове, який часто мандрував уві сні, під час однієї такої фази сну вбив свого 82-річного батька, якого дуже любив. Іншого чоловіка на прізвище Батлер, що в нестямі застрелив дружину, все ж визнали винним. 59-річний Брайт Брайан Томас 2008 року під час відпустки задушив свою жінку, з якою прожив у шлюбі 40 років. На суді він заявив, що йому наснилося, як він схопив злодія. З дитинства Томас страждав на порушення сну, він сновигав і часто не міг заснути. Тому приймав таблетки, які робили його імпотентом. Оскільки пара поїхала у відпустку і обоє хотіли займатися коханням, він припинив на деякий час прийом таблеток. Постраждалі відмовилися від обвинувачення, коли суддя вказав на те, що Томаса не можна звинувачувати у трагедії через порушення у нього сну.

На сьогодні відомо про 68 таких випадків вбивства уві сні. Щоб довести, що злочин міг бути скоєний уві сні, потрібні ретельні дослідження сну досвідченими експертами, а також хороший адвокат. Та одне стало ясно: факт вчинення злочину уві сні ніколи не можна довести на сто відсотків навіть при вагомих доказах. Тож рідко вдається переконати суддю в невинності обвинуваченого. І хто скаже, що суддя не має рації?

X. Аутизм

X.1 Деніел Таммет, геній-аутист

«А що саме ти малюєш?» — зацікавлено запитав я.

Він відповів: «Число Пі».

У Деніела Таммета синдром Асперґера, одна з форм аутизму, яка супроводжується високим рівнем інтелекту, до того ж він савант (геній): у нього надзвичайний талант до рахування і мов. 2004 року за п’ять годин і дев’ять хвилин він напам’ять без жодної помилки назвав 22 514 знаків після коми в числі Пі, поставивши світовий рекорд. Він вивчив числовий ряд за три місяці. Багато аутистів мислять переважно образами. У Таммета також є ця властивість, яку називають синестезією. Так, наприклад, середу 31 січня 1979, день свого народження, він бачить у синьому кольорі. Його книга називається «Одина­дцять — дружнє число, а п’ятірка — гучна. Геніальний аутист розповідає про свій світ». Для нього букви і числа мають певний колір. Числа він бачить не тільки в кольорі, але й різного розміру та форми, а кожне просте число до 9973 може впізнати за його кристалічною формою. Під час виходу нідерландського перекладу його книги я провів з ним декілька днів у роз’їздах. Таммет гордо розповів мені, що зараз він ще й малює. «А що саме ти малюєш?» — зацікавлено запитав я. Він відповів: «Число Пі». Ряди цифр після коми в числі Пі він бачить як гірський краєвид. Синестезія базується на продуктивних нервових зв’язках між різними ділянками кори головного мозку. Таким чином кора головного мозку, яка зазвичай відповідає за зір, отримує також інформацію про обчислювальну активність в інших ділянках. Складні обрахунки раптом стають можливими, якщо перетворити їх в образи. Також Таммет може всього за один тиждень вивчити нову іноземну мову, наприклад дуже складну ісландську. Це незвичайне поєднання. Та є ще одна річ, яка робить Деніела Таммета справді унікальним савантом: його соціальні здібності, зазвичай майже відсутні в людей з таким синдромом. У книзі він зміг надзвичайно проникливо передати своє самотнє дитинство, те, як сильно він хотів мати друзів і наскільки сильно його інакшість ізолювала його. А також свої численні страхи, з якими в дитинстві боровся, думаючи про числа, адже саме в числах він бачить єдиних вірних друзів. Він розповів про свою нав’язливу потребу в порядку і регулярності, яка ніколи не покидала його. Наприклад, щодня він зважує собі рівно 45 грамів каші й у той саме час щодня випиває своє горнятко чаю, інакше на нього знову нападуть усякі страхи. Досі ніхто ще не зміг так переконливо описати всі ці ознаки синдрому Асперґера.

Його книга захоплює як особиста зворушлива історія про те, від чого довелося відмовитися дитині з такими дарами, яким кам’янистим був її шлях і як їй вдалося крок за кроком подолати свою соціальну неповноцінність, щоб зрештою стати самостійним дорослим чоловіком. Таммет заробляє собі на життя, навчаючи