Читати книгу - "Грішна"

class="p">Мора глянула в темний коридор і здригнулася. Відчула дивний порух повітря, мов холодне дихання, від якого піднялися волосинки на шиї. «Двері, — раптом подумала вона. — Ми лишили двері до провулка незамкненими».

Ріццолі досі сиділа над плямами, повільно прочісуючи «маґлайтом» кахлі, зосереджена тільки на крові. «Вона не боїться, — подумала Мора. — То чого мені боятися? Спокійно, спокійно».

Вона побокувала до коридору. Тримаючи ліхтарик мов шаблю, швидко рубонула променем темряву.

Нічого не побачила.

Волосинки на шиї стояли дибки.

— Ріццолі, — прошепотіла вона. — Можемо піти, негайно?

Тільки тоді детектив почула напруження в Мориному голосі. Запитала, так само тихо:

— Що таке?

— Я хочу піти.

— Чому?

Мора вдивлялась у темряву коридору.

— Щось тут не так.

— Ви щось чули?

— Просто ходімо звідси, гаразд?

Ріццолі підвелася. М’яко погодилася:

— Гаразд.

Вона пройшла повз Мору до коридору. Зупинилася, наче винюхуючи можливу загрозу в повітрі. «Безстрашна Ріццолі, завжди попереду», — подумала Мора, йдучи слідом за детективом через залу ресторану. Вони увійшли в кухню, блимаючи ліхтариками. «Ідеальні цілі, — усвідомила вона. — Ідемо, рипимо підлогою, і наші ліхтарики все одно що мішені».

Мора відчула подих холодного повітря й витріщилася на силует чоловіка, що стояв у проході. Коли між тіней раптово загриміли голоси, ошелешено завмерла.

Ріццолі, вже у бойовій позиції, закричала:

— Аніруш!

— Кидай зброю!

— Я сказала, аніруш, мудило! — звеліла детектив.

— Поліція Бостона! Я з поліції Бостона!

— Якого біса…

Промінь ліхтарика Ріццолі раптом освітив обличчя чоловіка. Він підняв руки, мружачись від яскравого світла. Запала довга тиша.

Ріццолі з огидою пирхнула:

— От лайно.

— Так, я теж радий тебе бачити, — сказав детектив Кроу. — Я так розумію, тут відбувається все найцікавіше.

— Я б тобі голову, до дідька, могла знести, — мовила Ріццолі. — Хоч попередив би, що будеш тут…

Вона замовкла й завмерла, коли з’явився другий силует. Високий чоловік із котячою грацією проминув Кроу і ступив до кола світла від ліхтарика Ріццолі. Світло раптом здригнулося — рука затремтіла, не втримала.

— Привіт, Джейн, — промовив Гебріел Дін.

Довга тиша в темряві здавалася електрично зарядженою.

Коли Ріццолі нарешті спромоглася відповісти, її голос був на диво рівним. Діловим.

— Я не знала, що ти в місті.

— Зранку прилетів.

Вона повернула зброю в кобуру, випросталася.

— Що ти тут робиш?

— Те ж саме, що й ти. Детектив Кроу показує мені місце злочину.

— Ця справа зацікавила ФБР? Чому?

Дін роззирнувся.

— Краще обговорити це деінде. Принаймні там, де тепло. Я хотів би почути, як твоя справа пов’язана з цією, Джейн.

— Якщо буде розмова, то це буде обмін інформацією, — сказала Ріццолі.

— Авжеж.

— Усі карти на стіл.

Дін кивнув.

— Знатимеш усе, що знаю я.

— Слухайте, — втрутився Кроу. — Дозвольте мені вже показати агентові Діну тут усе. Зустрінемось у конференц-залі. Принаймні світла буде достатньо, щоб ми бачили один одного. І не стовбичитимемо, відморожуючи зади.

Ріццолі кивнула.

— Конференц-зала, друга година. Побачимося там.

14

Ріццолі хапливо вийняла ключі від авто, впустила їх на сніг. Лаючись, присіла за ними.

— Усе гаразд? — спитала Мора.

— Оце так сюрприз. Я не чекала… — Вона підвелася, видихнула хмаринку пари. — Господи, що він тут робить? Якого біса він тут робить?

— Гадаю, свою роботу.

— Я до цього не готова. Не готова знову з ним працювати.

— У вас може не бути вибору.

— Знаю. Це мене й бісить — відсутність вибору.

Вона відімкнула авто, обидві жінки прослизнули всередину, на крижані сидіння.

— Ви йому розповісте? — запитала Мора.

Ріццолі похмуро завела двигун.

— Ні.

— Він захоче знати.

— Я в цьому не впевнена. Щодо чоловіків загалом.

— То ви просто викреслюєте можливість щасливого кінця? Не лишаєте жодного шансу?

Детектив зітхнула.

— Можливо, якби ми були іншими, був би шанс.

— Цей роман стався не з іншими, а з вами двома.

— Так. Несподіванка, правда ж.

— Чому?

Ріццолі сиділа мовчки, не зводячи очей з дороги попереду. Тоді тихо сказала:

— Знаєте, як мене називали мої брати, коли ми були малі? Жабою. Казали, що жоден принц не захоче цілувати жабу, а брати її за дружину — й поготів.

— Брати бувають жорстокими.

— Утім, іноді вони просто кажуть жорстоку правду.

— Не думаю, що, дивлячись на вас, агент Дін бачить жабу.

Джейн знизала плечима.

— Хтозна, що він бачить.

— Розумну жінку?

— Так, дуже сексуально.

— Для деяких чоловіків — так.

— Або ж це вони так кажуть. Але знаєте що? Мені в це не віриться. Маючи вибір, чоловік завжди обере задок і цицьки.

Ріццолі розлючено зосередилася на дорозі. Вони їхали вулицями, тротуари яких були вкриті кіркою брудного снігу, а вікна запаркованих автомобілів — білою памороззю.

— Щось він у вас побачив. Достатньо для того, щоб вас хотіти.

— То все справа, над якою ми працювали. Захват від полювання. Знаєте, від нього почуваєшся живим. Коли наближаєшся до цілі, стається викид адреналіну, все здається інакшим, інакше відчувається. Ти працюєш із кимось цілодобово, так близько, що знаєш його запах. Знаєш, яку каву він п’є і як зав’язує краватку. Тоді стає небезпечно, ви разом лютуєте й разом лякаєтеся. Тож скоро це починає скидатися на любов. Але це не вона. Це просто двоє людей, які працюють у таких інтенсивних обставинах, що не бачать різниці між хіттю й збудженням від полювання. Гадаю, сталося саме це. Ми зустрілися над мертвими тілами, і через певний час навіть я здалася йому привабливою.

— Невже це все, ким він був для вас? Просто хлопцем, який почав здаватися привабливим?

— Чорт, він і справді привабливий.

— Якщо ви його не кохаєте, якщо вам до нього байдуже, то бачити його зараз не було б так боляче, правда ж?

— Не знаю! — з відчаєм відповіла Ріццолі. — Я не знаю, що відчуваю до нього!

— Це залежить від того, чи він вас любить?

— Я його точно про це не питатиму.

— Тільки так можна дістати пряму відповідь.

— Як там ця приказка? «Не питай, якщо не хочеш почути відповідь».

— Тут не вгадаєш. Відповідь може вас здивувати.

У «Шредер Плаза» вони зайшли в кафетерій по каву й піднялися з нею до конференц-зали. Чекаючи на Кроу та Діна, Мора дивилася, як Ріццолі перебирає папери, проглядає документи так, наче вони містили якусь таємницю, яку вона прагнула розкрити. О чверть на третю вони нарешті почули слабкий дзвінок від ліфта, а тоді сміх Кроу в холі. Ріццолі заклякла. Чоловічі голоси наближалися, а її погляд так і лишався прикутим до паперів. Коли в дверях з’явився Дін, вона не одразу підвела очі, наче відмовляючись визнавати його владу над собою.

Мора вперше зустріла спеціального агента Гебріела