Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Ранкове сонце пробивалося крізь хмари, освітлюючи порожні вулиці. Алекс, Анна, Мирон і Ян стояли біля своїх машин, обдумуючи наступний крок.

— "Що тепер?" – запитав Ян, запихаючи руки в кишені.

— "Тепер ми повертаємося додому," – твердо сказав Алекс, переводячи погляд на Анну. – "І більше ніхто не посміє забрати тебе в мене."

Анна відчула, як її серце прискорило ритм. Алекс завжди був таким впевненим, таким сильним. Але в його голосі зараз було щось більше, ніж просто рішучість – там був страх. Страх втратити її.

Вона підійшла ближче й поклала руку йому на груди.

— "А якщо вони спробують?"

Мирон пирхнув.

— "Тоді вони дізнаються, що таке справжня війна."

Алекс раптово обійняв її за талію й притягнув ближче, так, що між ними не залишилося й сантиметра відстані.

— "Я більше ніколи не дозволю тобі зникнути з мого життя," – прошепотів він, нахиляючись до неї.

Їхні губи зустрілися в пристрасному, майже відчайдушному поцілунку. Анна відчула, як її ноги підкошуються, але Алекс міцно тримав її, ніби боявся, що вона знову може зникнути. Вона відповіла йому з тією ж пристрастю, втрачаючи контроль над диханням.

Ян відвернувся, роздратовано зітхнувши.

— "Гаразд, романтики, їдемо. Нам треба трохи відпочити після цього хаосу."

Алекс неохоче відірвався від її губ, але не відпустив.

— "Це ще не кінець, мала. Ти моя."

Анна подивилася в його темні очі й відчула, як тепло розливається по її тілу. Вона не могла заперечити – вона належала йому так само, як він належав їй.

Дім Алекса

Анна зайшла всередину й відчула, як її накриває втома. Все, що сталося, було занадто швидким, занадто небезпечним.

Алекс зачинив двері, зняв піджак і підійшов до неї.

— "Ти зараз у безпеці. Ти вдома."

Вона подивилася на нього, і в її очах блищали сльози.

— "Я знаю… Просто я ще не можу повірити, що це все закінчилося."

Алекс ніжно провів рукою по її щоці, змушуючи її підняти голову.

— "Це тільки початок, мала."

Анна не змогла більше стримувати емоцій – вона кинулася в його обійми й притиснулася до нього, ніби хотіла переконатися, що це не сон.

— "Поцілуй мене," – прошепотіла вона.

Алекс не змусив чекати. Його губи знову накрили її, цього разу повільніше, глибше, насолоджуючись кожним моментом. Він підняв її на руки й поніс у спальню, не розриваючи поцілунку.

— "Я люблю тебе, Анно," – сказав він, коли їхні губи на мить розійшлися.

Анна ніжно торкнулася його обличчя.

— "І я тебе. Назавжди."

Ця ніч стала їхньою. Ніч, коли страхи залишилися позаду, а попереду було тільки майбутнє, яке вони вибрали разом.