read-books.club » Детективи » Мисливці за головами 📚 - Українською

Читати книгу - "Мисливці за головами"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мисливці за головами" автора Ю. Несбе. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 62
Перейти на сторінку:
я знайшов уже в кишені чорної бівернейлонової куртки прищавого і тепер думав, чи не варто підпалити уламки машини. Це ускладнить роботу з ідентифікації останків і, можливо, дасть мені добу відпочинку. З іншого боку, на дим одразу ж прибуде пожежна команда, в той час як без нього, якщо мені пощастить, може минути ще багато годин, перш ніж хтось помітить цю машину. Я подивився на шматок м’яса, який нещодавно був обличчям прищавого, і прийняв рішення. Мені знадобилося майже двадцять хвилин на те, щоб стягнути з нього штани й куртку і натягнути мій зелений спортивний костюм. Усе-таки дивно, як швидко людина звикає білувати ближніх. Зрізаючи шкіру з обох вказівних пальців у прищавого (я забув, з якого пальця знімаються відбитки — з правого чи лівого), я відчував лише спокійну зосередженість хірурга. Потім я трохи порізав і великі пальці, щоб ушкодження рук виглядали природнішими.

Закінчивши із цим, я відійшов на два кроки від машини, щоб оцінити результати роботи. Кров, смерть, тиша. Це була інсталяція, гідна Мортена Віскума.[36] Якби у мене був фотоапарат, я б зняв це і відіслав знімок Діані, щоб вона повісила його у себе в галереї. Бо… як там Грааф висловився? Саме страх, а не біль робить людину покірнішою.

Я ішов уздовж шосе. Був, звісно, ризик, що Клас Грааф поїде саме цією дорогою і побачить мене. Але мене це не хвилювало. По-перше, він не упізнає лисого типа у бівернейлоновій куртці Елверумського клубу Кододзен. По-друге, цей тип ходить не так, як ходив Роджер Браун, а випроставшись і повільніше. По-третє, GPS-трекер Граафа знає абсолютно точно, що я лишився там, у спотвореній машині, і не зрушив ані на метр. Логічно. Чого ще чекати від мертвого?

Я проминув фермерський двір і пішов далі. Повз мене проїхала машина, трохи пригальмувавши — хто це йде? — потім газонула і зникла в яскравому осінньому світлі.

Тут добре пахло. Землею і травою, хвойним лісом і коров’ячим гноєм. Трохи саднили рани на потилиці, але до затерплого тіла потроху поверталася чутливість. Я рухався широким кроком і дихав на повні груди, оживаючи з кожним вдихом. За півгодини ходьби я і досі був на тій самій нескінченній землі, але вдалині з’явилися синя табличка і навіс.

Автобусна зупинка.

Ще за чверть години я увійшов у старий автобус місцевого сполучення, розрахувався готівкою з гаманця Ескіля Монсена і дізнався, що автобус прямує до Елверума, звідки можна дістатися Осло. Я усівся в крісло навпроти двох платинових блондинок за тридцять. Жодна з них не зволила на мене подивитися.

Я дрімав, але прокинувся, коли почулася сирена й автобус, сповільнивши рух, з’їхав на узбіччя. Повз нас пронеслася поліцейська машина із синьою блимавкою. Машина «нуль-два», подумав я і відзначив, що одна з блондинок дивиться на мене. Я поглянув на неї у відповідь і помітив, що вона інстинктивно намагається відвести очі, певно, через те, що мій погляд надто уважний, та ще через те, що я викликаю в неї огиду. Намагається, але не може. Я криво посміхнувся їй і відвернувся до вікна.

Сонце ще осявало рідне місто колишнього Роджера Брауна, коли новий зійшов з потяга о сімнадцятій годині десять хвилин. Але крижаний вітер уже задував у роззявлену пащу бронзового тигра перед Центральним вокзалом Осло, доки я навскоси перетинав вокзальну площу, прямуючи у бік вулиці Шипергата.

Торговці наркотою та повії на Толлбугата дивилися на мене, але не озвучували своїх пропозицій, на відміну від колишнього Роджера Брауна. Перед входом у готель «Леон» я зупинився і подивився на білі плями на фасаді у місцях, де відвалився тиньк. В одному з вікон висіло оголошення, яке пропонувало номер за ціною чотириста крон за ніч.

Я увійшов усередину і попрямував до стійки адміністратора, або «РЕСЕПШЕНу», як було написано на табличці позаду чоловіка, який стояв за стійкою.

— Слухаю, — промовив він замість традиційного «Ласкаво просимо!», до якого я звик у готелях, де зупинявся колишній Роджер Браун. Обличчя адміністратора вкривала плівка поту, наче після важкої праці. П’є забагато кави. Чи просто від природи нервовий. Погляд його бігав і свідчив на користь останнього.

— Чи є у вас номер для одного? — запитав я.

— Так. На який вам термін?

— На добу.

— На повну?

Я ніколи до того не бував у готелі «Леон», тільки проїжджав повз нього кілька разів, і здогадався, що вони надають номери з погодинною оплатою тим, хто займається коханням на професійній основі. Інакше кажучи, жінкам, яким не вистачає краси і кмітливості, аби за допомогою свого тіла запопасти собі будинок за проектом Уве Банга і власну галерею в районі Фругнер.

Я кивнув.

— Чотириста, — сказав чоловік. — Оплата зараз.

У нього був легкий шведський акцент, з котрим з якоїсь причини розмовляють вокалісти танцювальних груп і деякі проповідники.

Я кинув на стійку комбіновану кредитно-банківську картку Ескіля Монсена. Я знав з досвіду, що в готелях не надто слідкують за тим, щоб підписи були схожі, але про всяк випадок потренувався у потязі. Проблемою була фотографія. З неї дивився мордатий хлопчище з довгим кучерявим волоссям і чорною бородою. Навіть особливо не придивляючись, можна було помітити його неповну схожість із тим дядьком, що стояв тепер перед стійкою, — вузьколицим і з голеним черепом. Адміністратор роздивлявся картку.

— Ви не схожі на фотографію, — сказав він, не зводячи з неї очей.

Я чекав, коли він усе-таки підніме очі і вони зустрінуться з моїми.

— Рак, — сказав я.

— Що?

— Хіміотерапія.

Він тричі змигнув.

— Три курси, — сказав я.

Його кадик смикнувся, коли він глитнув. Я бачив, його впевненість похитнулася. Ну ж бо! Мені треба якнайскоріше лягти у ліжко, потилиця неймовірно розболілася. Я не зводив очей. Нарешті він це зробив.

— Сорі, — сказав він і простягнув мені картку назад. — Мені ніяк не можна потрапити у неприємну історію. Я і так під наглядом. Готівки у вас немає?

Я похитав головою. Купюра у двісті крон і монета в десять — ось і все, що лишилося в мене після покупки квитка на потяг.

— Сорі, — повторив він і витягнув руки наче у благанні, так що картка вперлася мені у груди.

Я взяв її і вийшов. Не було жодного сенсу в тому, щоб пробувати потрапити в інші готелі: якщо її не взяли в «Леоні», то не візьмуть і в них. А у найгіршому випадку піднімуть тривогу.

Я перейшов до плану Б.

Я був новачком, чужинцем у цьому місті. Без грошей, без друзів,

1 ... 44 45 46 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мисливці за головами», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Мисливці за головами» жанру - Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Мисливці за головами"