Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

— Блостере! — радісно вторила Аголу Фелела. — Ми привезли парингею!　

Треба було йти, треба було радіти з новими друзями. Та й своє питання час було поставити: чи був тут Маняма? Він заслужив, щоб ці славні хлопці, брати по розуму з іншої планети (та що там планети — з іншої галактики!) бодай трохи попрацювали і на нього, на Блостера Корпураму та його онука Маняму. Блостер труснув головою, наче намагався струсити втому. Дверцята рипнули, і він важко зістрибнув на землю.

— Це славно! Хлопці, ви навіть не уявляєте собі, як це славно, — він змучено посміхнувся. — Реза… Агол… Фелела… Табул… Це…

Він не доказав того, що хотів. Раптово настала ніч.

Розділ 19. Оборона

— Дивися, Льохо, — Маняма задумливо підняв погляд до неба, — ось зараз я згадую свого діда Блостера. Став би він грати на цих дурних автоматах? Він взагалі-то непогано живе. У нього на Менпелі…

— Де? — не зрозумів Льоха.

— На Менпелі. Це планета така. Я саме туди їхав, тільки потрапив до вас. Так ось, у нього на Менпелі є і хата, і робокора… Бабуня спочатку бурчала, бо їй там нудно, але потроху звикла. Так ось, став би дід грати на автоматах? От йому риболовля подобається. Так не заради ж риби! Так, авжеж, риболовля — справа азартна. Але для того, щоб спіймати рибу, треба не лише мати талан! Треба докласти багато зусиль і до того ж попрацювати головою. А тут що? Стій та натискуй кнопку! Пощастить — виграв, не пощастить — пролетів. Ні, мій дід не став би грати на автоматах.

— Ну то й що? — не зрозумів його Льоха. — Один не став, а інший, може, і став.

— Авжеж. Але ось я зник, і я певен — дід кинувся мене шукати.

— Де шукати? Хіба він може знати, на якій планеті ти застряг?

— Це, Льохо, не важливо! Важливо те, що він кинувся мене шукати! Тому що він дід, а я його онук, і скривдити мене він не дасть нікому!

— Добре, добре! Він кинувся на пошуки, а підпал салону тут до чого? Там же… — почав заперечувати Льоха, але раптом зупинився. — Тобто ти хочеш сказати… Онук почав заграватися, а дід за нього заступився?

— Правильно! Ми шукали азартного діда, а треба шукати дурного онука. І діда з допотопною машиною, з котрої можна вицідити пляшку бензину.

— Манямо, ти геній розшуку! Ти Шерлок Холмс, Еркюль Пуаро і доктор Ватсон на додачу! Авжеж! І це стопудово не Серга! В нього діда немає, це я точно знаю. І бензину йому добути немає звідки!

Справа повернула в інший бік. Знайти пацана, який підсів на гральні автомати, значно легше. Свої про своїх знають усе! Хто чим дихає, хто що пише, кому що подобається — від своїх нічого не сховаєш!

Дві години інтенсивних розмов на інформаційній лавочці — і Льоха знав усіх ігроманів в околиці. З усіх кандидатів на непутящого онука відібрали трьох. Вони мали дідусів у Києві, а ті мали старі машини. Цікавість розбирала — просто сил не було! Півкроку залишалося до розкриття таємниці, але настав вечір — і двір спорожнів. Усі подальші питання довелося відкласти на ранок.

Прийшла з роботи мати. Маняма одразу перетворився на рудого кота, прилаштувався на Льохиному ліжку й замуркотів. Льоха посміхнувся:　

— Годі, тобі, Манямо, викаблучуватися! І без муркання можна обійтися!

— Як шшше, — просичав Маняма, — а раптом мати зайде? Щщще подумає, щщщо ти мене ображжжаєшшш.

— Як же, образиш тебе! Ти не тільки на кота, ти ж і на тигра можеш перетворитися, га? Адже можеш?

Маняма кивнув:

— Звісссссно… Навіть легко.

— Отож бо…

— Льошо, синку! Вечеряти будеш? — крикнула з кухні мати.

— Мамо, можна, я у своїй кімнаті повечеряю?

— Не можна! Ти й так останнім часом розбестився, кожного разу у своїй кімнаті їси. Це неправильно. Для цього є кухня!

Як Льоха не пручався, але таки мусив іти на кухню. Маняма у вигляді рудого кота йшов поряд, задерши хвіст трубою. Коту мати налляла молока у тарілочку, а Льоха поклав в окрему тарілку дві ложки смаженої картоплі, пів-котлети, а поряд половинку яблука.

— Льошо, ти що? Хіба коти їдять смажену картоплю? Та ще й заїдають яблуками? — здивовано запитала мати.

— У нас не просто кіт! — відповів Льоха. — У нас суперкіт, а суперкоти повинні харчуватися різноманітно.

— Льошо, коти — хижаки! Хоча кота і кличуть Манямою, але це не означає, що він якийсь суперкіт. Кіт як кіт, нічого особливого! Але навіть і суперкоти смаженої картоплі не їдять!

Рудий кіт Маняма не поспішаючи підійшов до тарілочок з молоком та смаженою картоплею, зітхнув, наче людина, від чого мати відразу нашорошилася, і заходився їсти смажену картоплю.

— А… — розгублено промовила мати. — Це… Як його… Картоплю?

Маняма швиденько упорався з картоплею, підтягнув лапою половинку яблука й з апетитом захрумтів. Мама гепнулася на стілець.

— Це що ж це… — розгублено прошепотіла вона.

— Бачиш? — переможно сказав Льоха. — Я ж тобі казав, що Маняма у нас суперкіт! Фрукти — вони корисні, як вважаєш, Манямо?

Кіт проголосував «за» піднятим трубою хвостом. Мати все ще кліпала очима, витираючи долонею спітнілого лоба, водночас хитаючи головою:

— Це ж треба? Смажену картоплю… Яблуко… З глузду можна з'їхати!

Повечеряли. «Руде чудовисько» ввічливо потерлося об мамину ногу, муркнуло і почимчикувало у Льохину кімнату.

— Будь ласка… — розгублено відповіла мати і знову повторила: — Це ж треба… Яблуко…

* * *

За день Поділ знелюднів. Усі мешканці зі своїм нехитрим скарбом, коровами та вівцями, піші та комонні, перебралися під захист київських мурів. У Верхньому місті одразу стало затісно. На усіх подвір’ях мукало, іржало та бекало. Стогнали і плакали жінки, молилися монахи, мужики суворо оглядали зброю, точили мечі та криві половецькі шаблі… Перевіряли кольчуги, пробували на міцність щити. Увесь Київ готувався до січі не на живіт, а на смерть. Знали, які вони, татарове!

Петько разом із братом Іовом перебрався у Десятинну церкву. Разом із пестуном він точив свою невеличку шаблю, вправлявся у стрільбі з лука та у метанні списа. Монах час від часу кидав на хлопчика уважні погляди і сумно усміхався в бороду. А на другий день після переїзду пішов кудись у місто і приніс невеличкого розміру важку кольчугу та шолом із гострим шишаком.

— Ось, поміряй байдану.[82]

Петько натяг кольчугу. Вона була трохи великувата,