Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
До полудня ми зробили форсований марш-кидок і зупинилися на відпочинок. Тепер нас відділяло від Колвіра двадцять п'ять миль. Перш ніж настали сутінки, ця відстань скоротилася до десяти миль.
Військо без упину просувалося вперед. Лише опівночі ми зупинились і взялися таборитися. На той час я почувався набагато бадьорішим. Розминаючись, кілька разів рубонув мечем повітря, і можу сказати, що вийшло це у мене непогано. Вранці моє самопочуття ще поліпшилося.
Ми йшли, аж поки досягли підніжжя Колвіра. Отут і зустріли нас сили Джуліана й Каїнові моряки, які тепер билися пішими.
Блейз стояв і від давав команди, як Роберт Лі при Чанселорсвіллі[35], а наші воїни вгризались у лави ворогів.
Коли було покінчено з останніми загонами, які кидав проти нас Джуліан, у наших лавах залишалося зо три тисячі бійців. Джуліан, звичайно, встиг утекти.
Хай там що, а перемога була таки за нами! Ніч минула за її святкуванням. Ми ж, як-не-як, подолали ворога.
Щоправда, невдовзі до радості перемоги додався сильний страх. Я поділився ним із Блейзом. Три тисячі воїнів — проти Колвіра!
Я залишився без флоту, Блейз утратив більш як дев'яносто вісім відсотків піхотинців. Ні, для радості ми не мали жодних причин.
Тут просто не було з чого радіти.
* * *
Однак наступного дня розпочали сходження. На вершину гори Колвір вели довжелезні сходи, але завширшки вони були такі, що рухатися ними могли тільки по двоє в ряд. Трохи далі схилу ці сходи стануть ще вужчими, й тоді нам доведеться йти вервечкою по одному.
Ми пройшли по Колвіру перших сто ярдів... двісті... триста...
Із моря раптом налетіла буря, довелося притиснутися до схилу, хтось не втримався... Наші лави порідішали на кілька сотень бійців.
Ішли далі, коли ринув дощ. Підйом став крутішим, а східці — слизькішими. Піднявшись на чверть висоти, ми наразилися на колону озброєних воїнів, які рухалися нам назустріч. Забрязкали мечі, їхній авангард зійшовся з нашим авангардом, два бійці впали мертвими. Ми піднялися на два східці, ще один воїн загинув...
Так тривало понад годину, і на той час ми зійшли на третину висоти. Ряд бійців, котрі йшли перед Блейзом та мною, поволі танув. Добре, що червоні здоровані були дужчими за воїнів Еріка. Брязкіт зброї, приглушений крик або стогін — і черговий повержений зривався зі схилу та пролітав повз нас. Інколи це був червоний велетень, час від часу траплялися волохаті, та набагато більше було воїнів у Ерікових кольорах.
Із боєм беручи кожну сходинку, ми піднялися вже на половину висоти. Коли досягнемо вершини, то опинимося перед широкою сходовою галереєю, чиїм точним відображенням є сходи, що спускаються до Ребми. Та галерея веде до великої Арки — східних воріт Амбера.
У нашому авангарді залишилося близько пів сотні бійців. Потім сорок... тридцять... двадцять... тепер дюжина...
Ми піднялися вже на дві третини висоти. Сходи різко звивалися поверхнею Колвіру, то вперед, то назад, потім знову вперед... Східними підступами до Амбера майже ніхто не користується. Власне, всі ті сходи й Арка потрібні не стільки для того, щоб ними ходили, скільки просто для краси. І наш шлях до міста, згідно з первинним задумом, мав пролягти через долину, яку так нещадно випалив Джуліан. Потім ми мали піднятися на гору, пройти схилом невеликий гак і через західну дорогу вступити в Амбер із протилежного боку. Однак Джуліан та пожежа переплутали наші карти. Отже, не судилось утілити в життя такий задум. Мало того, тепер нам не залишалося нічого іншого, крім лобової атаки. Або... Хоча ні, жодних «або»!
Упало ще три Ерікових воїни, ми піднялися на чотири сходинки. Потім шугнув донизу той, який був на вістрі нашої атаки, й один східець ми втратили.
Вітер з моря дув холодний, пронизливий, біля підніжжя гори починали збиратися птахи. Крізь хмари проблиснуло сонце: Ерікові було явно не до погоди, коли ми опинилися в нього під носом.
Піднялися ще на шість сходинок і втратили одного бійця...
Це було якось дивно, і сумно, і дико...
Блейз стояв переді мною, і незабаром настане його черга. А якщо він загине, тоді вже моя.
Перед нами залишалося шестеро воїнів.
Десять східців...
Потім лишилося п'ять.
Ми просувалися далі, повільно, немов черепахи, й на всіх східцях, які я бачив, червоніла кров. І яка ж тут мораль?..
П'ятий воїн уклав чотирьох, перш ніж загинути самому, якраз на зиґзаґоподібному повороті.
Уперед — і вгору... Третій фехтував двома мечами, він бився завзято, як справжній фанатик, переконаний у власній правоті. Перш ніж загинути, встиг укласти трьох бійців Еріка.
Наступний був або не такий завзятий, або не дуже вправний у володінні мечем. Той загинув одразу, і тепер перед нами залишалося двоє бійців.
Блейз витягнув із піхов меч, і вкрите філігранню лезо весело засяяло на сонці.
— Ось-ось, брате, побачимо, що вони можуть зробити проти принца Амбера!
— До мене черга, сподіваюся, не дійде? — сказав я, і Блейз коротко реготнув.
Його черга настала, коли до вершини залишалося близько чверті дороги.
Блейз різко рвонувся вперед — і боєць, який стояв перед ним, каменем ринув донизу. Другому брат прохромив горло вістрям, третього оглушив, з розмаху опустивши плазом меч йому на голову, та жбурнув його вниз. Четвертий спробував опиратись, однак і він протримався недовго.
Я, з мечем напоготові, не зводячи з Блейза очей, ішов за ним.
Мій брат був невідпорним, таким я його ще ніколи не бачив. Він рухався, неначе вихор, що змітає всі перепони, а меч його виблискував у світлі сонця, мов живий. А бачили б ви, як розліталися з-поперед нього ворожі бійці! Авжеж, Блейз далеко не ангел, як і будь-хто з нас, але він того дня проявив себе справжнім принцом Амбера. «Як довго ще зможе протриматися Блейз?» — хоч-не-хоч почав міркувати я.
У лівій руці Блейза був кинджал, і брат із брутальною несамовитістю орудував зброєю, опиняючись сам-на-сам із суперником. Залишився без кинджала, коли той застряг у горлі одинадцятої жертви.
Низка воїнів, які протистояли Блейзові, здавалася нескінченною. Мабуть, вона тягнулася аж до вершинного майданчика. Дивлячись на Блейза, я щиро вірив, що до мене черга так і не дійде. Був майже впевнений у цьому.
Ще три ворожих воїни полетіли мимо мене донизу, і ми вийшли на рівненький п'ятачок, де сходи знову
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.