Читати книгу - "Щоденник однієї зради, Еміліос Солому"

перепитувала вкотре. Він намагався пояснити їй, що питання не в тому, хто кращий, а в тому, що він не хотів мати нічого спільного з політикою, а в цей період — і поготів! Вона дулася на нього деякий час, але потім була змушена прийняти його рішення й те, що не бувати їй пані депутатовою, ані пані міністровою. Забудьте!

Останнє експедиційне літо було самою насолодою та розслабухою. Антигона не поїхала на острів. Разом з ним керували розкопками Ангелікі та Павлос. Складалося враження, що й на особистому рівні в цих двох щось налагодилося, невимушеність у стосунках виходила далеко за межі службових взаємин двох колег. Видно, вони не припиняли спілкуватися й після експедиції, тож... Однак у самому розпалі робіт щось сталося, так наче раптово здіймається сильна буря. Здалеку Дукареліс побачив, як ці двоє сваряться. Ангелікі закрила обличчя руками й почала ридати. Після цього вони різко припинили спілкуватися, навіть не дивилися в бік одне одного. Знову стали чужими людьми. І ще липень не встиг віддати Богу душу, як Павлос подав заяву про звільнення, рішуче відкидаючи всі вмовляння Дукареліса. Управління, отримавши попередню згоду Дукареліса, надіслала заміну, молоденьку археологиню, яка щойно захистила докторську дисертацію в Америці, потрапила в штат зі строковою угодою та в польовій археології не розуміла ні бельмеса. Андреас і Мірто теж перебували у власному світі, переймаючись спільними інтересами. Вони обожнювали шопінг, весь час обговорювали піцу і те, як її тут бракує, захоплювалися грецьким роком — Йокариніс, Папаконстандину — Андреас щовечора читав італійські ковбойські комікси «Il Grande Blek», але іноді швиденько перегортав дівчачі журнали Мірто, усі ці «Катерини» та «Маніни».

З Андонісом теж сталася халепа. Він оступився й упав у розкоп, зламавши ногу. Його швидко транспортували на Наксос, а звідти — в Атени. Дукареліс був змушений доповідати й про це, та просити негайно надіслати іншого реставратора. Час минав, але реставратор не приїздив. Він щодня висів на телефоні, але все впиралося в невмирущу бюрократію. Голова Управління, що супроводжував номарха на острів під час відкриття сенсаційної знахідки, склав повноваження й місце досі було вакантне. Коли він учергове пішов до телефонної будки після завершення робіт на розкопі, свідками розмови стали всі члени групи. Хтось відповів з того кінця дроту, голос у будці зазвучав гучніше й зірвався на крик. Він розбушувався не на жарт, сипав громами та блискавками, наче Зевс-олімпієць, проклинаючи богів і демонів, захлинаючись, бризкаючи піною. Потім почав гатити слухавкою об стінку й ледь не розтрощив її. Зрештою вилетів кулею з будки і, не дивлячись довкруж, пішов до своєї кімнати, продовжуючи вигукувати прокльони. Кукулес обережно, мов кіт-розбишака, наблизився до будки й повісив слухавку на місце. Так, усе працює, ні, не питатиме про причини. Через певний час усі побачили, як Дукареліс з подорожньою валізою сідає в катер і вирушає в бік Наксоса, Зевсового острова. В Атенах він ладен був обвалити небо на землю, задіявши всі свої зв’язки. Через два дні він повернувся разом із заміною Андонісу, якимось стареньким паном, який вже вийшов на пенсію, але його буквально витягли з ліжка, вручили мобілізаційну повістку й направили сюди заради потреб археології. Та з Андонісом з їхнього життя зникли і його сузір’я.

Кира Евлалія та, насамперед, Костис нечувано раділи при першій звістці про можливий приїзд Дукареліса на острів. Але він ледь не побив з нею назавжди горщики. Евлалія була гарною робітницею, робота горіла в неї в руках, але не вміла вона вчасно припнути язика. Її низький трубний глас розносився по всьому розкопу, перекриваючи навіть гупання кайл. Від нього в Дукареліса розколювалася, наче від мігрені, голова. Тож одного дня він узяв та й нагарикав на неї, мовляв, можна хоч трохи помовчати? «Уся увага на тобі, ти всіх відволікаєш, так недалеко й до біди». Та завмерла. Кайло випало в неї з рук, з очей полилися сльози й вона ридаючи побігла в поселення. Дукареліс насварив її без особливої причини. Потім він з ніг збився, шукаючи її, щоб умовити повернутися. Коли нарешті знайшов, попросив вибачення. Вони стільки часу разом, тож шкода, якщо розкопки завершаться без людини, яка вклала в них стільки зусиль. І кира Евлалія повернулася, сяючи від гордощів наче нова 100-драхмова монета, з поглядом переможця й тріумфатора. Професор з виглядом щирого каяття впав їй у ноги. Так вона розповідала потім. Не абихто, сам Дукареліс! Її самолюбство було втішене.

В останні роки діяльності експедиції в руїнах були знайдені залишки масштабної фрески оповідального характеру. Польові квіти, скелі, морські хвилі, орнаментальні розети бачило й неозброєне око, але як хаос елементів, які потрібно було зняти та надіслати в лабораторію для подальшої реставрації до цілої картини. Ця знахідка справді увінчувала завершення експедиції, яка принесла чимало результатів, адже кожна знайдена фреска кікладського періоду була віхою в науці. Власник маєтку, в якому вона була, певно, вирізнявся поміж острів’ян силою та авторитетом. Можливо, вони натрапили на громадську споруду. У будь-якому разі, наявність такого об’єкта свідчило про розшарування в місцевій спільноті. Потроху збурення через скандал з перелюбом і брудну білизну подружнього життя вляглося й забулося. Дукареліс знову віднайшов самоповагу, а з цим і місцеві також почали відчувати повагу до персони такого масштабу. Вішальник в останній момент отримав помилування. Зрештою, саме він прославив їхній забутий острів і привабив до нього натовпи туристів. Незабаром мали розпочатися й інші археологічні експедиції на Егейські острови. Чіткість роботи на розкопках, надзвичайні знахідки, ґрунтовне висвітлення в низці наукових статей висунули його в першу лаву археологів світового значення. Його ім’я навіки залишиться викарбуване на скрижалях науки. Уже не лишалося жодного сумніву, що темні сили не здатні завадити його університетській кар’єрі. Він схиляв голову для увінчання лавровим вінком перемоги, відчуваючи, що його земне життя замале для того, щоб умістити в себе все раювання душі.

48

У низці цих, залитих лагідним світлом, днів, на другу осінь після розкопок в Куфонисі стався й один прикрий епізод. Ректор запросив його до свого кабінету. До його рук потрапила анонімка. У листі докладно розповідалося про його зв’язок з Антигоною. До нього, звісно, ходили різні чутки, у коридорах університету можна було почути перешіптування щодо «цього скандалу». Звістки про нього перетнули Егейське море зі швидкістю світла й дісталися до Атен, випередивши самого Дукареліса. Ректор махнув листом, наче робив випад зі шпагою, і кинув його перед Дукарелісом. У його дружини був інший почерк. Та й Марія Дукарелі ніколи