Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

За піснею, готуванням та запальними танцями біля плити не помітила, що на кухні вже не одна. А коли зрозуміла, що мене застукали, тікати було нікуди. Та і не сильно хотілося. 

Хіба для того щоб наздоганялки пограти, та сильніше розігріти краще внутрішнього хижака хлопця. Мого Барсика, думаю, це б завело та потішило. Але доки я думала він діяв.

Мене упіймали міцні руки та притисли спиною до не менш міцних грудей. І коли тільки встиг так підкрастися? Хижак є хижак, у будь-якій іпостасі.

Аж дух перехопило. Хоча і знаю, що крім нас двох нікого більше тут немає, але хвилююче відчуття переповнює усе всередині. Чи то азарт від гри, яку ми затіяли, чи то просто гормони зашкалює від надлишку емоцій, незрозуміло.

Як же у нього гупає серце, здається проломить грудну клітину. Моє ж заходиться у не меншому ритмі, немов перемовляються, чи що. 

Цей факт окрилює. Не одну мене так бентежить та заводить наша фізична близькість один до одного. 

І це ми тільки розпочали зближення. Що ж на нас чекає далі? 

Від подібних думок голова йде обертом. Оце нас накрило хвилею, невідомо чи виберемося на поверхню.

- Уммм... Як смачно пахне, - замуркотів мені на вушко, занурився носом мені у волосся та потерся по шиї, неваголо провівши губами від вушка до плеча і назад, зачіпаючи при цьому мочку. 

Уххх... Котяра, точніше Барсик. Спокусник ще той. Ну як так можна? Я тут і так вся літаю у хмарах після вчорашнього вечора поцілунків та пестощів. Уточнення цілком невинних пестощів. А він уже затіяв новий виток пестощів із самого ранку.

- Я ще не все приготувала... - намагаюся тримати себе в руках, а не забутися у його обіймах та його ніжності.

- А я не про їжу зараз говорив, - далі муркоче вже покусуючи мені вушко, а мене наче струмом пробиває, так гостро відчуваю все.

- Я можу і образитися, - вдавано обурююся, - все таки хотіла зробити тобі приємність.

- Твоя присутність - це вже найбільша приємість, - не забуває погладжувати мене по пласкому животику, та продовжує цілувати вже шию.

- А те що я готую сніданок для тебе? - нахабно напрошуюся на похвалу.

- Цей факт, мене ще більше радує та окриляє, адже я можу розцінити твій порив як турботу про мене. І я вдячний тобі за це.

- Як приємно слухати подяку з його вуст, це як найсмачніший десерт. 

Доки я мрію про десерти, яких тут у лісі позбавлена, Яр відсторонюється від мене. І відразу стає самотньо та холодно без його рук. Вже хочу обуритися, але він розвертає мене до себе лицем і п'янко цілує.

Я б із задоволенням віддалася солодкому безпам'ятству, але запах злегка підгорілих млинців нагадує нам про те чим я тут займалася до приходу одного спокусливого Барсика. 

На щастя підгоріло не багато та не сильно. Зробила, називається приємність.

- Я зараз, дещо пригадав, - спохватився Яр та пішов у комору.

Що ж він таке пригадав?

На мій подив повернувся він з немаленьким відерцем морозива та шоколадом. Оце так, там і таке було? І чому я про це дізнаюся тільки зараз?

Напевно мій вираз обличчя та величезні від подиву очі виразили всі мої питання, бо Яр поспішив виправдатися.

- Зовсім забув про ці солодощі, залишив у дальньому холодильнику, - винувато усміхнувся, - але ж згадав. До млинців якраз буде те що потрібно.

- Гаразд, на цей раз пробачаю, - награно обурено тицяю в нього пальцем і примруживши очі додаю, - але ще раз дізнаюся, що приховуєш від мене солодощі - начувайся. Дізнаєшся всю красу моєї витонченою помсти.

- Завжди знав, що за солодощі дівчата ладні вбивати, - не менш награно він схопився за серце, показуючи всю ступінь свого переляку.

Від таких дуркувань знайшлися заливистим сміхом. Та у чудовому настрої провели сніданок.

Морозиво ж залишили ще і на вечерю. Думаю пригодиться.