Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"

Вільям обіцяв, обіцяв, обіцяв… На обіцянки він був щедрим, як і на її утримання.

Вона ні в чому не мала потреби, окрім життя. Власного, непідконтрольного нікому…

Так могло б тягнутися ще роками, якби Вільям раптом не завершив свої справи у Сингапурі і не покинув її тут, у Харбіні, керувати цим клубом.

Краєм вуха вона чула: у Семпілла на батьківщині сталися неприємності… Його час від часу звинувачували то у державній зраді, то у розпроданні японцям військових секретів… Місцеві англійські газети писали про це стримано, ба навіть скупо. І це означало тільки одне — вона знову там, де раніше, без натяку на порятунок, — у чіпких лабетах ОДПУ І її майбутнє знову стало непроглядною темрявою…

Тепер Сибіллі звільнитися було уже не так просто. Вона забагато знала, забагато чула, забагато розуміла і робила… Вона перестала залишати свої апартаменти та клуб, перестала виїжджати у місто…

Це було смішно, бо навряд чи для Зої Воскресенської та її «товаріщєй» стіни борделю стали б перешкодою, якби вони забажали позбутися її…

Так було довго… нестерпно довго… Сибілла майже змирилася зі своєю жалюгідною роллю.

Маска з білил захищала її від поглядів, від минулого, адже у Харбіні (після остаточної перемоги більшовиків на Далекому Сході) росіян осіло чимало — військових, колишніх жандармів і суддів, тих, хто міг би упізнати її, навідавшись до клубу леді Чеддерс.

Маска з білил стала її обличчям, а легенда про таємничу леді Сибіллу Чеддерс, наполовину англійку, наполовину японку, як гадали її гості, ширилася усім Далеким Сходом…

Вона культивувала ту легенду як могла. Ходила у кімоно і вишуканих сукнях, вимащувала білилами обличчя і руки, запровадила раз на місяць ніч кохання, аби не почуватися так боляче і самотньо…

Зрештою, спробувала кокаїн. Він притлумлював біль, породжував відчуття ейфорії, допомагав їй відчувати себе іще більш жаданою та прекрасною…

Її життя повільно і впевнено котилося у прірву… якби раптом, одного дня у її борделі не з’явився цей красень-англієць… Алекс Мак-Міллан, журналіст, справжній британський джентльмен…

Її нова й остання надія врятувати душу і тіло із цього харбінського пекла…

* * *

— Твоя історія вражає, Сибілло… — стримано мовив Марко, коли оповідь леді Чеддерс добігла кінця. — Я розумію, якою мукою для тебе стала подібна залежність від чекістів… Але усе, що ти розповіла мені… ще більше насторожує, — гмикнув Швед. — Зрозумій мене правильно… Я не ханжа, але… ти спала із Шубертом, щоб за наказом ВНК підібратися до лорда Семпілла. Спала з лордом Семпіллом, аби за вказівкою ОДПУ дізнаватися про його плани та співпрацю з Японією… Голова йде обертом! — Марко розвів руками. — Де гарантія, що сьогодні твої сльози, твої почуття до мене справжні, а не за вказівкою ОДПУ?

— О, повір мені, Алексе! Повір!

— Повірив би, якби ти не була під кокаїном, — тихо мовив він. — Якби ти справді розповіла мені усю правду…

— Я розповіла усю правду! Усе, як було… — збліднувши, відповіла вона.

— Крім одного, — похитав головою Марко. — Сибілло… покажи мені свої руки.

Вона здивовано підвела на нього погляд.

— Руки?

— Так… Кисті рук.

— Ти справді хочеш це побачити?

— Так, Соню, хочу…

Вона вже навіть не дивувалася… Повільно стягнула рукавички і взялася розщібати манжети. Підняла важку, розшиту бісером тканину й оголила потворні шрами, що оперізували її тонкі зап’ястки червоним кільцем.

— Ось… Ти хотів побачити… Маєш. А тепер, Алексе, краще їдьмо звідси! Просто зараз! Врятуй себе! І мене також… Саме Зоя Воскресенська наказала мені зробити усе, щоб цієї ночі ти був у мене. Вони хочуть захопити тебе зненацька. Не знаю вже, що у них на розумі — змусити тебе працювати на совєти чи просто застрелити…

Сибілла знесилено опустилася в крісло.

Швед зрозумів — або зараз, або ніколи. І, мабуть, це і є та мить, задля якої, власне, він і приїхав сюди і яку так старанно готував. Найслушніша мить, щоб схилити Соню Ейзерманн, коханку лорда Вільяма Семпілла Сибіллу Чеддерс до співпраці з британською розвідкою. Вона налякана, розгублена, збентежена і, чорти б її ухопили, закохана у нього… Треба просто усе якомога м’якше подати, щоб не злякати її.

Чорт, як він ненавидить такі ситуації!

— Ти маєш мені вірити! Я кохаю тебе… Алексе! — вигукнула вона з болем у голосі. — Я закохалася у тебе з першого погляду… Щойно побачила тоді, у клубі! Пам’ятаєш? Коли ти уперше прийшов із Флемінгом… Я кохаю тебе! Цього достатньо, щоб я не підкорялася їхнім наказам. Інакше хіба ж я б не виконала вказівки Воскресенської, не заманила тебе у пастку? Хіба ж відмовляла б тебе приходити до клубу сьогодні ввечері?

Марко похитав головою.

— Ні, Сибілло. Цього недостатньо. Це все слова. Жіночі слова. Я все одно не маю твердої упевненості. А мав би бути переконаним, що ми з тобою заодно. Ягоди з одного поля…

Сибілла підвела здивований погляд. Такі самі слова, про ягоди, тільки не з одного поля, сьогодні їй казала Зоя Воскресенська, коли бризкала люттю…

— Я гадаю, що зможу допомогти тобі… — продовжував Швед. — Але і ти зрозумій… Я не сам по собі. Забрати тебе з Харбіна та облаштувати так, щоб ти по-чувалася в безпеці… наприклад, у тій же Великій Британії… Тим людям байдуже до твоїх чи моїх почуттів… Аби почуватися у безпеці, ти маєш являти для них певну цінність.

— Цінність? — повторила Сибілла.

— Так, цінність… Наприклад, інформаційну. Щось таке, що могло б становити певний інтерес… чим би я міг оперувати і допомогти тобі отримати нове життя, нове ім’я, гарантовану безпеку…

Сибілла Чеддерс звела на нього погляд.

— Тобто… Наприклад?

— Я не знаю… Ти маєш зацікавити тих людей, у яких я проситиму за тебе… Чи є у тебе якісь документи Вільяма Семпілла? Щось, що могло б згодитися як вагомий аргумент? Щось пов’язане із його співпрацею з японцями…

Сибілла замислилася.

— Так, у Вільяма були папери… Він тримав усе внизу, у підвалі, у старому важкому сейфі, який спеціально знесли туди за його наказом… Можливо, там і залишилося щось, що він не встиг забрати із собою… Я давно їх перефотографувала і передала Зої, тож мені вони були уже ні до чого…

— Ходімо туди, — сказав Марко. — Ти маєш ключа від того сейфу? Знаєш комбінацію, яка його відчинить?

— Так… Спочатку я тримала у ньому свої прикраси, всілякі дорогоцінності і добре пам’ятаю код. За нього мені слугувало ім’я одного чоловіка з мого минулого… і дата