Читати книгу - "Стара хвороба"

— У мокрій сорочці?

— Авжеж.

Молода жінка нервово посміхнулася:

— Не робіть так більше. Заради мене. Щоб я могла спати спокійно. Я не зможу заснути, коли знатиму, що ви чи ще хтось спить під морським вітром у мокрій сорочці… Як уявлятиму таке, то сама дрижаки хапатиму, думаючи, що лежу у воді.

І так, перекидаючись смішками та жартами, мов діти, враз спіткалися поглядами, але ненадовго. Вони квапливо відвернулися, мов злякавшись чогось, і очі їх знов затьмарилися, втративши блиск, як у короткозорих людей.

Та, незважаючи на це, їм усе ще було так само весело. Юсуф почав згадувати історії, пов’язані з Торосами.

— А знаєте, я у вашого батька був за головну пралю… Коли видавалася вільна година, я розкладав вогонь у садку і прав командирові сорочки. Але церував він далеко краще за мене. Я вам, напевно, не показував. У Гьольюзю серед пам’ятних мені речей є сорочка… Вона біла, але рукав зашитий чорними нитками. Зразок майстерного штукування, що вийшов з-під голки вашого батька. Розташовуйтеся на траві… Не бійтеся, треба неабиякого хисту, щоб застудиться в таку спеку. Я б охоче вам щось підстелив, та, на жаль, не маю чого зняти, крім черевиків… Ось так…

Потрапивши нарешті після неймовірної спеки в рятівну прохолоду коло води, Зулейха відчула приємну втому в усьому тілі, повільно простяглася на землі і підперла руками голову.

Чому він так весело й жартівливо говорить зараз про ті страшні випробування, що випали на їхню з батьком вояцьку долю і тривали роками? Зулейху чомусь це дуже засмучувало.

Вона згадала, що коли в Гьольюзю розповідали історії про війну, для неї в тих розповідях був тільки один герой — батько. Решта залишалися невиразними і нерухомими, мов темні декорації в трагедії. Але зараз вона подумки спостерігала за ними обома: батьком і Юсуфом, відчуваючи при цьому невимовний жаль до цього юнака, її чоловіка. Адже він — молодий, повний буйної сили і здоров’я такого, що на завидки всім, — змушений був поневірятися і страждати в найкращі роки свого життя.

Шкода, що так пізно збудився в ній інтерес до цього.

Сорочка Юсуфова, висихаючи, мінилася на очах і жмакалася там, де не прилягала до тіла.

Зулейха знову згадала оповідання про Юсуфа з історії Пророків: сорочка, яку принесли батькові Юсуфові брати, що його обдурили, а потім покинули в колодязі. Сорочка, яку порвала Зулейха, коли він був рабом у Єгипті…

Шофер, подумавши, що вони, мабуть, десь заблукали, почав голосно сигналити.

Далі дорога була рівнішою. Юсуф був провідник, яких мало. Та хоч він чудово знав усі важливі місця боїв, проте карти з рук не випускав. Він помітив, що Зулейсі справді цікаво слухати те, що він розповідає. Іноді просив шофера зупинитися, детально все пояснював на місці.

Зулейха, яка досі уявляла війну як кольорові картинки в дитячій книжці, тільки на власні очі побачивши ці пагорби, річки і поля, змогла раптом усвідомити, що всі ці жахіття відбувалися насправді.

Коли Юсуф сказав: «Ці позиції захопив ворог; ми окопалися й зайняли оборону тут», — Зулейха серйозно замислилася. Її колишні уявлення про війну враз стали фальшивими і примітивними.

Тут поставали перед нею не тільки всі жахи жорстокої битви, а й самовідданість і страждання всіх, кого доля закинула в цю криваву круговерть.

Сонце сіло. Схили, що спускалися до Саросу, вже поринали в пітьму.

Зулейха, дивлячись на цю сцену колишньої трагедії, пригадала уривок зі шкільної хрестоматії з англійської мови. Здається, то був переклад когось із класиків-латинян. Коротко це звучало так:

«Битва пеклом прокотилася бойовищем. Скрізь купами лежали люди з перерізаними горлами, з тіл цебеніла кров. Але на уступчастій горі, що оточувала поле бою, на узвишші, був майданчик. І коли битва дійшла до нього, то буря внизу вже стихла і, здавалося, перетворилася на вічний спокій і безмовність».

Зараз вони ніби самі дісталися до такого місця на пагорбі, на яке повільно сходили від самого ранку. На відстань накладався і вплив часу: події втрачали сенс, а спогади — ясність. Усе перетворювалося на безмежний спокій. Зулейсі стало соромно за той напад, що стався з нею вчорашнього вечора. Стоячи на цій землі, яка, здавалося, вже встигла забути про свої рани, вона зрозуміла всю нікчемність і мізерність своїх страждань порівняно з найбільшою трагедією в світі.

Молода жінка відчувала, що та могильна тиша і спокій, які охопили її на цьому полі бою, справили на неї надзвичайно сильне і тяжке враження, котре надовго лишиться тягарем на її зболілому серці.

Автомобіль вивернув з крутого повороту, і перед ними виник напівзруйнований Седдюльбахір. У морі за ним вони побачили «Ташуджу», що вже чекав на них.

Їхня подорож закінчувалася. Коли машина почала повільно спускатися з крутосхилу, Зулейха подумала про тих, хто вцілів у цій битві. Чи були вони щасливі? Щодо її супутника, який сидів зараз поряд з нею, то це було не зовсім так. Невідомо, що чекало на тих людей удома, куди вони повернулися і де сподівалися знайти хоч крихту щастя.

Розділ чотирнадцятий

Така ж прохолодна погода, як і на Мармуровому морі, кілька днів стояла й на Егейському. Весь день за винятком кількох полуденних годин було вітряно. Краї вітрил бриніли так, що здавалося, ніби вони подорожують на яхті. Юсуфа, як і будь-кого з провінціалів, діймало до живого, коли хоч якесь його припущення не справджувалось.

— Я вам уже говорив, що зазвичай на морі цього місяця дуже жарко. Але вам пощастило.

«Ташуджу», як і раніше, заходив у всі великі й маленькі порти. Півдня вони провели в Едреміті. Юсуф кілька разів здалека поглядав на гору Каз, — напевно, боровся з бажанням з’їздити машиною і туди. Але відмовився від свого наміру, побоюючись, що знову порине в тяжкі спогади.

Після Едреміта вони через протоку дісталися до затоки Айвалик, що скидалася на низку великих і малих озер.

Юсуф запропонував переночувати в сосновому бору поряд з містом, наводячи як аргумент те, що для «Ташуджу» тут є робота.

Ближче надвечір човнами на берег перевезли шатра, ліжка і навіть столи з ослонами й на невеликому пагорбі розбили чудовий табір.

Юсуф, мов дитина, радів усьому, що нагадувало йому армійські роки.

Малюк Халіль і двоє матросів розчищали місцину довкола шатра від сухої соснової хвої, розставляли гасові лампи на столах. Зулейху розсмішили ці грандіозні приготування лише для того, щоб перебути кілька годин літньої ночі, але вона не могла вмовити Юсуфа, щоб той не ганяв