Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Подумав, надумав, передумав! Уже день десятий чи, скоріше за все - надцятий, як Дрого не подавав про себе знати та ніде не спостерігався. Я загубилася в часі в цих кам'яних стінах та в постійній роботі. Відчувала себе попелюшкою, де принц забив на свою принцесу.
Як манну небесну очікувала будь-якої миті переміщення додому до свого нехай і жорстокого, але такого знайомого Дрого. На жаль, мої стрибки в просторі й в часі були різними за тривалістю. Визначити точний час чергової подорожі не було можливості.
Мені взагалі стало ледве терпимо, коли я випадково дізналася головну новину Резиденції. Дрого незабаром одружиться з якоюсь там принцескою із сусідньої кам'яної "розкоші". Сподіваюся, що ця місцева мамзеля буде схожа на свою колегу по цеху принцесу Фіону, в образі, який так сподобався Шреку, але з характером Стервелли Де Віль зі "101 далматинець".
Через пару днів відбудеться, ось тут доречно буде застосувати епітет, бал. Де представлять нову Імператрицю. По-нашому "заручини".
Ось це вчасно я сюди потрапила! Мабуть, у когось зверху чудове почуття гумору або наді мною просто майстерно знущаються. Спочатку знайомство з Дрого, під час якого я ледь не була зґвалтована натовпом дикунів. Потім моє зникнення та розуміння, що безнадійно закохалася в нього. А тепер тут у минулому, коли він мене не пам'ятає, навіть більше - зневажає, та збирається одружитися з іншою. І що мені робити? Закотити істерику топаючи ногами, що весіллю не бувати, тому що я тут? Відповідь напрошується сама собою - спокійно, не нариваючись, чекати чергового переміщення. Бажано залишитися в доброму здоров'ї та побільше харчуватися. А то вже можна ребра перераховувати, не напружуючи зір.
Після кількох виснажливих днів підготовки до цього клятого бенкету я ледве трималася на ногах. І ось настав день ікс. Точніше ніч. Мене, завдяки гарненькій мордочці, відібрали для обслуговування Древніх у головному залі, де зібралося щонайменше кілька сотень цих могутніх істот. Ну, і ми - обслуга, сіренька міль порівняно з ними.
Імператора, спадкоємця та нареченої ще не було.
Навколо, не сперечаюся, була краса, розкіш, пишність. Але занадто пафосно! У мене склалося враження, що я потрапила у фільм "Анжеліка і король" на прийом у Версалі, тільки в сучасній інтерпретації.
На людей, як і минулого разу, не звертали уваги - все ті ж рухомі меблі. Легка музика, що ллється невідомо звідки, створювала приємну атмосферу. Древні неголосно розмовляли, збираючись купками. Цілком можна було почуватися тут комфортно, якби не те, де я перебувала, в якому оточенні і на яких правах.
Різко перестала грати музика. Усі одразу мовчки й швидко звільнили прохід у центрі. Від величезних дверей, що відчинилися, до невеликого підвищення з протилежного боку. Там не було стандартного трону. Лише овальний стіл із чотирма однаковими кріслами.
Величезний зал, навіть для такої кількості народу, дав мені без зусиль огляд на те, що відбувається.
Погляд лише побіжно мазнув по Імператорові та жінці, що йшла поруч із ним, а ось у чоловіка позаду вчепився кліщами. Дрого, такий брутально красивий смаглявий брюнет. У чорному костюмі з бордовими вставками на поясі, грудях і комірі, впевненою ходою йшов уперед. Спокійний, гордовитий, відмінно знає, хто він, а хто інші. Від його фігури так і віяло зневагою до всіх присутніх. І вона така вся в "дольче габбана" - білій повітряній сукні. Красуня, безперечно! Перший варіант Фіони, правда, блондинистий! А, виявляється, мій не джентльмен віддає перевагу блондинкам. Разом вони виглядають дуже ефектно. Її власницький обхват його ліктя викликав у мене дику злість. І очі вже були на мокрому місці.
Ну, як так?! Чому нічого не відчуває? Чому навіть не подивиться? Хоч на секунду. Дасть знати, що я для нього існую. Адже один раз Дрого мене вже вибрав.
Поки я була в прострації правляча сім'я зайняла свої місця за овальним столом. Чоловіки по центру, слабка стать з боків. І почалося знайомство. Кожен присутній підходив і церемонно вклонявся, поки голос із нізвідки проголошував їхні імена. Імператор зі спадкоємцем, не звертаючи ні на кого уваги, тихо розмовляли між собою. Тільки дівчина та жінка уважно спостерігали, що відбувається, та стримано кивали головою кожному, хто підійшов. Древні навколо пошепки перемовлялися між собою. А я зависла на Дрого, не відводячи очей. Він був інший і все той самий. Сумую!
Збоку не ласкаво мене штовхнули ліктем, приводячи до тями.
- Ти чого? - зовсім не турботливим шепотом поцікавилася вже моя колега по цеху.
- Нічого! - ледве змогла вичавити із себе.
- Ти смерті хочеш? Не можна так на нього дивитися! - тихенько шикнула вона на мене.
Вона має рацію! Потрібно вижити, щоб повернутися додому. Ну або потрапити ще в якусь дупу. Відводжу очі та беруся за роботу. Але все ж не стримуюся зрідка поглядати на нього. В один із таких моментів ловлю його лютий погляд. Із секундною затримкою відвертаюся. Для всіх інших Дрого був абсолютно незворушний. Тільки я навчилася, не одразу, звісно, але розпізнавати у виразі його очей сказ. Він часто так дивився на мене, тому що я часто його виводила. Але жодного разу Дрого не заподіяв мені фізичної шкоди. Відривався на інших. А цей, минулий варіант, уже двічі жбурляв мене на підлогу, та ще й у підвалі закрив на кілька днів без води, їжі та надії. І погрожував! Тож зараз я реально злякалася. До тремтіння в колінах. Хоча й не розуміла, в чому завинила і чому він такий злий. Якось дізнався правду і тому біситься? Адже межі його можливостей мені не відомі. Господи, він же запросто може згорнути мені шию, щоб не мусолила очі. І, так би мовити, у майбутньому позбавити себе від можливої помилки. Він же зараз до мене нічого не відчуває! Відірве голову і все. Справ то!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій особистий демон, Валерія Дражинська», після закриття браузера.