Читати книгу - "Невинна й небезпечна, Ольга Обська"

— Але ж ви хотіли подарувати його йому.

— Вам воно потрібніше.

Амалія відійшла до столу і почала поратися зі склянками. Маркель спостерігав за нею, намагаючись придушити задоволену посмішку. Дідько! Чому йому так приємно, що приготоване дівчиськом зілля врешті-решт дістанеться йому?

Хвилин за десять його строга лікарка повернулася зі склянкою в руках.

— Буде пекти, — попередила вона.

— Від ваших ласкавих рук прийму будь-які тортури, — задоволена посмішка все ж таки пробилася піднятим куточком рота.

— Сильно, — додала пташка трохи винувато. — Зіллю дають настоятися протягом кількох годин, тоді воно не так пече. Але кількох годин у нас немає.

Вона почала обережно наносити буру кашку на рану. Справді пекельно пекло. І Маркелю довелося різко втягувати повітря крізь зціплені зуби, чи то щоб не помічати болю, чи то щоб не помічати близькості Амалії.

— Боляче? — вона ніби навмисне випробовувала його терпіння — легенько дула на плече, а потім на скроню. Біль швидко минув, залишилося лише бажання. Прокляття! Її губи були так близько. Ще одне катування.

Але й це катування незабаром закінчилося. Амалія відсахнулася. Немов відчула загрозу, що йде від нього.

— Ось тут у флаконі залишилося трохи зілля, — вона простягнула йому склянку. — Завтра вранці треба буде ще раз нанести його на рани.

Воно й не дивно, що пташка хоче якнайшвидше втекти від нього. Вчора ввечері він намагався зробити так, щоб вона ще більше його боялася.

— Дякую, — він поклав пляшечку в кишеню. — Амаліє, я маю ще дещо сказати… вибачитися… за вчорашнє…

Вона відразу сховала погляд, коли зрозуміла, про що піде мова.

— Я не хотів лякати вас. Чоловіки — циніки. Такими створила нас природа. Я попереджав. Але це не означає, що я не можу контролювати себе. Більше до вас не доторкнуся без вашого дозволу, обіцяю. Я не хочу, щоб ви мене боялися.

— Я не боюся… — швиденько пробелькотіла вона, — …тепер не боюся. Майже.