Читати книгу - "Донька пастора"

що полюють на неодружене духовенство. Церковні курки, прикрашальниці вівтарів, полірувальниці підсвічників і старі діви, які з кожним роком стають усе кістлявіші та все відчайдушніші. У тридцять п’ять в них ніби особливий демон вселяється.

ЖИД: Старе стерво не захотіло дати мені кип’ятку. Довелося випросити грошей в одного багатого франта, щоб заплатити їй пенні.

ХРЮКАЛО: Ага, розказуй, розказуй! Мабуть, сам по дорозі прикладався.

ТАТУНЬО [висувається з пальта]: Що, чаюємо? Я б не відмовився від чаю. [Злегка відригує.]

ЧАРЛІ: Знаю я таких, цицьки у них висять, як ремінь для бритви.

ПРОНОЗА-ВАТСОН: Не чай, а якась бурда. Та все одно це краще за какао в тюрязі. Дай-но чашку, братику.

РУДИЙ: Пождіть, я ще зара банку з молоком продірявлю. На «гаманець або гроші» в одного взяв.

МІСІС БЕНДІГО: Агов, не налягайте так на цукор! Не ви ж його купляли!

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ: Цицьки висять, як ремінь для бритви. От спасибі, насмішив. У «Піппінс віклі» неабияк роздули цю історію. «Таємний роман зниклого каноніка. Інтимні одкровення». А ще відкритий лист у «Джон Булл»: «Пройдисвіту в сутані пастиря». Шкода, мені мали дати підвищення. [До Дороті.] Родинні перипетії, якщо ви розумієте, про що я. По мені, мабуть, не скажеш, але колись цей нікчемний зад м’яв плюшеві подушки на соборній катедрі.

ЧАРЛІ: А ось і Флоррі. Я так і думав, що вона припреться, як тільки ми чай заваримо. Ох і нюх у цеї дівки!

ХРЮКАЛО: Ех, знов я на розливі. [Співає.]

Ллю, ллю, наливаю,

Руку вже набиту маю...

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Бідолашна геть головою не думає. Пішла б повертілася біля Пікаділлі, то й заробляла б по п’ять бобів щоночі. Який їй резон стирчати тут, на Площі, поміж жалюгідних старих волоцюг?

ДОРОТІ: Це молоко добре?

РУДИЙ: Добре? [Приставляє рота до однієї з дірок у банці і дує. З протилежної дірки витікає липка сірувата рідина.]

ЧАРЛІ: Тобі що, удача всміхнулася, Флоррі? Хто той франт, з яким я тебе щойно бачив?

ДОРОТІ: На ньому написано: «Не для дітей».

МІСІС БЕНДІГО: А ти що, в біса, дитина? Тут, любонько, можеш забути про свої букінгемські манери.

ФЛОРРІ: Кавою й сигареткою пригостив — ото й усе, скупердяй бісів! Це у тебе там чай, Рудий? Ти завжди був моїм улюбленцем, Рудько.

МІСІС ВЕЙН: Нас тут тринадцятеро зібралося.

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ: Вечерю тут навряд чи подаватимуть, так що можете не переживати.

РУДИЙ: Леді та джентльмени! Чай подано. Готуйте чашки!

ЄВРЕЙ: Хай йому біс! Ти мені навіть половини кружки не налив!

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Що ж, удачі всім нам і кращого нічлігу на завтра. Я б з радістю в якійсь церковці подрімала, але ж ті гади не пускають, бояться, що вошей їм натрушу. [П’є.]

МІСІС ВЕЙН: Я, звісно, звикла чай по-інакшому розпивати, та що поробиш... [П’є.]

ЧАРЛІ: Ет, нічогеньке пійло. [П’є.]

ГЛУХИЙ: Цілі зграї довгохвостих папуг обліпили кокосові пальми. [П’є.]

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ:

Яким питвом з отруйних сліз сирени —

Пекельним варивом — упився я[53]:

[П’є.]

ХРЮКАЛО: От і все, до п’ятої ранку чаю більше не передбачається. [П’є.]

[Флоррі виймає з панчохи поламану магазинну сигарету і випрошує сірника. Чоловіки, окрім Татуня, Глухого і містера Толлбойза, витрушують підібрані з землі недопалки та роблять з них самокрутки. Курці простягаються на лавах, на землі або ж спираються на парапет, й у туманних сутінках, ніби сузір’я, спалахують вогники сигаретних бичків.]

МІСІС ВЕЙН: Ох, як добре! Горнятко чаю славно зігріває. Хоча мені дещо незвично чаювати без чистої скатертини на столі, як я ото звикла, і без вишуканого порцелянового сервізу, який мама завжди виставляла, і, звісно ж, чай у нас завжди був найвищого ґатунку — «Піко Пойнтс», по два дев’ять за фунт...

РУДИЙ [співає]:

Молода пара радісно крокує,

І лиш я з серцем розбитим

Тут один куку-у-у-ую!

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [співає на мотив гімну «Німеччина, Німеччина понад усе»]: Нехай квітне аспідистра[54]...

ЧАРЛІ: І давно ви, хлопці, в Коптильні?

ХРЮКАЛО: Завтра я такий рейд влаштую по цих пивницях, що вони не знатимуть, куди й діватися. Хай там як, а грошей нашкребу, навіть якщо доведеться усе догори ногами перевернути.

РУДИЙ: Три дні. Із самого Йорка перли, пів дороги спали просто неба. Ледь дуба не врізали!

ФЛОРРІ: Рудий, любчику, а чаю зовсім лишилося? Ні? Ну що ж, тоді я пішла, усім па-па. Побачимося завтра вранці біля Вілкінса.

МІСІС БЕНДІГО: От шльондра безсоромна! Надудлиться чаю — і поминай як звали, навіть дякую не скаже, на секунду зайву не затримається.

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Холод? Ох, ще й як. Скільки разів доводилося спати просто неба у високій траві, коли навіть накритися нічим, а клята роса залила все довкола, так що зранку вогонь чорта з два розведеш, а як хочеш чогось теплого попити, то хіба йди в молочаря випрошуй. Частенько так бувало, коли ми з Майклом вешталися дорогами.

МІСІС БЕНДІГО: І з чорномазим піде, і з китайцем, брудна корова.

ДОРОТІ: І скільки ж вона отримує за раз?

ХРЮКАЛО: Шестипенсовик.

ДОРОТІ: Шість пенсів?!

ЧАРЛІ: Це ще багато. Вона й за цигарку до ранку може.

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Я ніколи менше шилінга не брала, ніколи.

РУДИЙ: Ми з Жидом раз на кладовищі ночували. Прокидаюся я, значить, вранці і бачу, що лежу на чиїйсь могилі.

ЖИД: На ній м’ясця щось малувато.

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Якось ми з Майклом у свинарнику спали. Тільки поткнулися туди, а Майкл як закричить: «Матір Божа! Тут свиня!» — «Та нехай собі буде! — кажу я. — Зігріє нас серед ночі». Отож заходимо ми досередини, а там стара свиноматка на боці лежить і хропе, як трактор. Я до неї тихенько підсунулася, обійняла руками, і цілісіньку ніч вона мене гріла. Нам і гірші нічліжки траплялися.

ГЛУХИЙ [співає]: Кошик мій кошик...

ЧАРЛІ: Бачите, як наш Глухий завів? Каже, дзижчання саме з горла так і лізе.

ТАТУНЬО: Коли я був пацаном, ми не давилися одними бутербродами з чаєм. Харчі у нас були добротні, а не це сміття. Рагу з яловичини. Кров’яна ковбаса. Пельмені з м’ясом. Свиняча голова тушкована. За шість пенсів на день відгодовувалися, як бійцівські півні. Вже п’ятдесят років я бродяжу. Чого я тільки не робив: картоплю копав, горох збирав, за вівцями окітними глядів, ріпу рвав. Спиш на мокрій соломі і навіть раз на