Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Професор замовк. Йому хотілося так багато сказати. Мулат стояв перед ним з клуночком під пахвою, весь вкритий пухирями.
— Ти скажи Педро Кулі, — озвався Гульвіса. — Іншим не треба.
— Невже ти справді підеш? — тільки й зміг сказати Професор у відповідь.
Гульвіса кивнув. Вони вдвох вийшли зі складу. Гульвіса глянув на місто, зробив прощальний жест. Це було, як прощання назавжди. Гульвіса був волоцюга, а ніхто так не любить свого міста, як волоцюги. Він подивився на Професора.
— Коли ти зробиш мій портрет… Адже ти зробиш?
— Зроблю, обов'язково зроблю, Гульвісо. (Професорові хотілося сказати йому щось ніжне, як рідному братові).
— Не малюй мене вкритого пухирями. Не треба.
Його тінь зникла в сутінках, що огорнули піщаний берег. Професор залишився мовчки стояти, горло його стискалось. Але йому здавалося чудовим, що Гульвіса йде назустріч смерті, не бажаючи заражати інших. У таких людей замість серця зірка, і коли вони помирають, їхні серця залишаються на небі. Так говорить Божий Улюбленець. Гульвіса був ще хлопчак, але в нього вже була зірка замість серця. Його силует пропав у присмерку. І тоді певність, що він ніколи більше не побачить свого приятеля, сповнила Професорове серце. Він відчував, що його приятель іде назустріч смерті.
На макумбах на честь Омолу негри, яким загрожувала віспа, співали:
Хай усі мої віспини Добре випрасує праска, Хочу я гладеньку шкіру! Омолу, їдь у сертан І бери з собою віспу.
Омолу розповсюджувала віспу в місті. Це була помста місту багатіїв. Але в багатіїв є вакцина, а що знає Омолу про вакцину? Вона була убога богиня з африканської пущі. Богиня негрів-бідняків. Що вона могла відати про вакцину? І ось віспа спустилася в Нижнє місто, заражаючи народ Омолу. Все, що могла зробити Омолу, це обернути чорну віспу в білу, в дурну білу віспу. І все ж негри вмирали, вмирали бідні люди. Омолу говорила, що їх убиває не біла віспа. Зовсім ні. Омолу хотіла, щоб біла віспа лише позначала її чорних синів. Убивав же їх лазарет. Проте макумби просили, щоб вона вивела віспу з міста, вивела геть до багатих латифундистів сертану. У них гроші, багато землі, і вони також нічого не знали про вакцину. Й Омолу сказала, що вона вирушить до сертану. Негри, жерці-огани, дочки й батьки святого співали:
Вона справді наша мати, Може нам допомогти…
Омолу обіцяла вирушити. Але щоб чорні сини її не забули, вона говорила їм у прощальній пісні:
Ну, синочки, прощавайте, Я іду, але вернусь…
Якось уночі, коли барабани гриміли на макумбах, однієї таємничої ночі Баїї Омолу скочила на поїзд лінії «Бразільський Схід» і вирушила до сертану Жоазейро. Віспа вирушила з нею.
Гульвіса вернувся худий, одяг висів на ньому, як на жердці. Все лице його було подзьобане віспою. Хлопці дивилися на нього боязко, один Професор кинувся йому назустріч:
— Ти таки оклигав, мулате?
Гульвіса посміхнувся. До нього стали підходити й потискувати руку. Педро Куля обняв його:
— Молодець, мулате!
Підійшов Безногий, Жоан Здоровило всівся поряд з Гульвісою. Мулат дивився на друзів. Курив сигарету. Рука його була — шкіра та кістки. Він мовчав, любовно оглядаючи старий склад, хлопців, пса, що лежав у Безногого на колінах.
Жоан Здоровило спитав:
— Ну, як там було, в лазареті?
Гульвіса обернувся з виразом огиди на обличчі. Якусь хвилю він сидів мовчки. Потім насилу видавив із себе:
— Бодай і не згадувати! Це страх божий. Коли туди попадеш, це все одно, що тебе кладуть у домовину. — Вія глянув на переляканих хлопців і додав гірко: — Все одно, що попасти на кладовище. Те ж саме…
Видно було, що він не знаходив слів.
— Що ще? — спитав Безногий.
— Нічого. Ради бога, не питайте, — і він похнюпив голову, похитуючись з боку на бік. Його голос лунав ще тихіше, ніби він ніяк не міг оговтатися від переляку. — Це все одно, що потрапити на кладовище. Там усі вже померли.
Він дивився таким поглядом, ніби благав не приставати більше до нього з розпитуваннями. Жоан Здоровило сказав:
— Ми не повинні ні про що розпитувати.
Гульвіса махнув рукою, щоб підтримати його.
— Ні про що. Це надто погано.
Професор глянув на груди Гульвіси. Вони були всі вкриті віспинками. Але замість серця Професор побачив зірку.
Доля
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску. Габрієла», після закриття браузера.