Читати книгу - "На нові землі"

Аун з жалібним стогоном повернув убік і зник серед каміння, що утворювало низку заплутаних проходів, які сполучалися на півдні в один великий коридор.

Ватажок зупинився, швидко оглянув місцевість і наказав воїнам загородити виходи; вісім чоловік побігли за Ауном далі.

Раптом почувся лютий регіт, потім страшний крик, і в прохід на ворогів звалилось велетенське тіло печерного лева...

— Людям-Собакам смерть! — вигукнув Аун.

Троє воїнів впали з розпоротими животами, четвертий — з розірваним горлом... Аун і Зур збігли на плескуватий камінь; закрутились дрюки, полетіли дротики, пробиваючи груди, стегна, плечі, тимчасом як хижак, гасаючи між камінням, трощив і роздирав утікачів...

Безмірний жах охопив Людей-Собак. Страх смерті поєднався з безмірним здивуванням перед появою велетенського звіра. Побіг навіть ватажок. Зате Аун виявив усю свою спритність. Леопардовими стрибками наздоганяв він утікачів, і його дрюк сіяв смерть між них...

Коли Люди Вогню добігли до свого притулку, їх було тільки восьмеро; інші лежали в траві мертві або важко поранені.

— Хай Зур спинить тигра кзамів! — гукнув Аун.

Заховавшись у своєму притулку, вороги ставали небезпечними. Відчай повернув їм силу; їхні списи могли крізь щілини пробити хижакові черево.

Лев слухняно зупинився. Бачачи розкидану здобич, він ухопив зубами ще тепле тіло вбитого і рушив до свого барлога.

Хвилину син Тура вагався, а потім сказав:

— Зур піде з тигром кзамів. Він повернеться через горішню печеру і звелить жінкам приготуватись!

Зур і печерний лев зникли за скелями. Аун зібрав дротики, а потім повільно підійшов до Людей Вогню. Він бачив їх крізь щілини між камінням і в багатьох міг би влучити дротиком, але в ньому жила душа Нао, повна несвідомого милосердя.

— Чому Люди-Собаки напали на Волохатих Людей? Навіщо вони хотіли вбити Ауна і Жінок-Вовчиць?

Голос Ауна бринів м’яким сумом; Люди Вогню мовчки його слухали. На мить присадкуватий, кремезний ватажок з’явився між двома каменями і подав сигнал до наступу. Уламр наготував списометалку і сказав:

— Аун дужчий і прудкіший за ватажка Собак! І він може вбивати здалеку.

Вгорі, на скелястому виступі, радісно кричали жінки. Вони слідкували за боротьбою, бачили раптову появу незвичайного звіра, і їхні душі сповнились фанатичного довір’я до Ауна.

Першою зійшла Джеха, потім Ухр, потім всі інші, за винятком однієї, що залишилась стерегти печеру.

Вони зібрались біля Ауна і, люто поглядаючи на притулок ворога, згадували всі свої муки і ганьбили Людей Вогню. Ті ж мовчали, жорстокі й рішучі, і тримали напоготові свої довгі списи. Їхня позиція була неприступною. Коли б не Аун, вони і зараз були б дужчі. Крім Ухр, жодна з жінок не могла захиститись від удару. Жінки це знали і, хоч палали ненавистю до ворогів, тримались досить обережно.

Наблизившись до вогню, Вовчиці почали кидати в нього траву та гілля. Вихопилось полум’я і освітило все навкруги. Жінки зносили паливо звідусіль. Чулись вигуки:

— Люди-Собаки не наважаться битись! Вони повиздихають з голоду і спраги!

В міру того як одні сузір’я зникали на заході, а інші з’являлись на сході, зростали неспокій і нетерплячка. Вороги здавались тепер страшнішими, і жінки не спали, боячись пастки. Аун і навіть Зур зрозуміли, що доведеться битись. Син Землі сказав:

— Треба змусити Людей-Собак покинути їхній притулок.

Подумавши, Зур виклав свій план:

— Вони не зможуть устояти проти вогню... Аун, Зур і жінки закидають їх підпаленими гілками!

Уламр радісно скрикнув. Обидва наламали сухого гілля і поклали його одним кінцем в огонь. Потім скликали жінок, і, коли Зур роз’яснив їм свій план нападу, всі схопили головешки і побігли до притулку.

Палаючі гілки посипались на Людей-Собак. Спочатку вони гасили вогонь, але страх і лють переповнили їхні груди. Їх душив дим, опіки викликали запаморочливий біль; краще всяка небезпека, ніж загинути отак без бою...

На камені з’явилась кремезна постать ватажка. Він хрипко завив і рушив уперед, за ним вискочили й семеро інших воїнів. За наказом Ауна жінки відступали. Двічі крутнулись пращі, і впало двоє Людей-Собак. З шести, що залишились, п’ятеро напали на жінок та Зура, а шостий кинувся на Ауна, який тримався осторонь. Син Тура метнув дротик, поранив ворога в плече і став чекати. Він міг би побігти, щоб стомити ворога, проте віддавав перевагу бою. Нападаючий, — а це був широкоплечий, звіроподібний ватажок, — ударив списом, наче звір велетенським рогом. Спис зустрівся з дрюком, зігнувся й відскочив, але блискавкою вдарив знову. З Аунових грудей заструменіла кров, але він встиг ударити ворога по голові. Ватажок упав на коліна і покірливо, мов переможений звір, випустив зброю, розуміючи, що настав кінець. Аун звів дрюк, але не вдарив. Дивна огида охопила його, у грудях ворухнулось почуття жалю, яке було його