Читати книгу - "На нові землі"

Уяви собі, любий читачу, давні праліси, пустині і грузькі болота, де, освітлені променями червоного сонця, блукають гігантські слони та носороги, скрадаються шаблезубі тигри... Сотні тисяч років відокремлюють нас від тих часів, коли первісна людина в жорстокій, одчайдушній боротьбі з навколишньою природою завойовувала собі право на існування. Підступні хащі, глибокі, бурноплинні річки, гігантські болота, хижі звірі, негода та голод загрожували повсякчас людині Щоб прохарчуватися, їй доводилося робити справді героїчні зусилля.

Про життя первісних людей в найдавнішу історичну епоху, відому під назвою стародавнього кам’яного віку (або палеоліту), і розповідає в романах «На нові землі», «Боротьба за вогонь» та «Вамірех» французький письменник Жозеф Роні-Старший (1866—1940).

Що ж це за епоха — стародавній кам’яний вік, і яку роль відіграла вона у розвитку людського суспільства? Протягом стародавнього кам’яного віку первісні люди здобули багато перемог над природою, навчилися робити примітивні кам’яні знаряддя праці, обробляти дерево, камінь та кістки, будувати житла. Завдяки винайденню вогню і широкому його застосуванню людина стала наймогутнішою істотою на землі. Відійшли в минуле і почали зникати з пам’яті згадки про темні моторошні ночі, коли страх перед хижаками та холод примушували людей шукати порятунку в темних та диких печерах. Протягом стародавнього кам’яного віку первісні люди розселилися на всіх материках земної кулі. Закінчився тривалий процес формування сучасного фізичного типу людини, виникли і розвинулися найдавніші мови. Ж. Роні талановито відтворив яскраві сторінки з історії розселення людей на землі — цікавого і мало вивченого періоду в історії людства.

Проте, розповідаючи, як жили і спілкувалися племена уламрів, Жінок-Вовчиць, лемурів і ва, автор романа припустився деяких неточностей і помилок. Так, наприклад, Ж. Роні відносить період існування цих людей до так званої передісторії або «доісторичних часів». Але радянська наука, спираючись на вчення марксизму-ленінізму, переконливо довела, що історія людського суспільства починається з появою на землі людини, коли вона відійшла від тваринного світу і почала виготовляти перші знаряддя праці. Адже ще Фрідріх Енгельс писав з цього приводу: «Разом з людиною ми вступаємо в область історії.»[1]

Людина відійшла від тваринного світу на рубежі між третинним і четвертинним періодами в історії Землі, або близько одного мільйона років тому.

Найближчими родичами людини серед існуючого тваринного світу є сучасні людиноподібні мавпи — орангутанг, гібон, горила і шимпанзе, які живуть зараз в лісах Південно-Східної Азії та Екваторіальної Африки. Ці людиноподібні мавпи і людина мали в минулому свого спільного предка, високорозвинену людиноподібну мавпу дріопітека, що жила в кінці третинного періоду.

Олюднення мавпи відбулося одночасно на великій території Старого Світу в умовах теплого клімату — в південно-східній частині Азії, в ряді районів Африки та в південних областях Європи. І у нас, в Радянському Союзі, в той час були сприятливі природні умови для існування найдавніших людей в Середній Азії, на Кавказі та південних районах України і Молдавії.

Людське суспільство могло розвиватися тільки завдяки колективній праці, бо одна людина була безсила боротися з суворою природою і ворожими ордами. Внаслідок колективної праці і виникла звукова мова, тому що люди відчували весь час потребу обмінюватися думками, розуміти один одного.

Праця і звукова членороздільна мова були властивими лише людині, і цим вона відрізнялася від своїх предків — людиноподібних мавп третинного періоду І тому помилковою є думка Ж. Роні, ніби предки «Лісових Людей-лемурів» ще в третинному періоді знали звукову мову і могли грубо обтесувати камінь, а дріопітеки жили на «нових землях» разом з людьми і сучасними людиноподібними мавпами.

З книги «Боротьба за вогонь» Ж. Роні читач пам’ятає, які труднощі доводилось переборювати уламрам, коли вони втратили вогонь і цілком залежали від навколишньої природи. Оволодіння первісними людьми стихійними силами природи відбувалося дуже повільно, протягом десятків тисячоліть ціною великої кількості жертв, надзвичайної напруженості сил і безлічі помилок; шляхом подолання величезних труднощів. Це пояснювалося тим, що знаряддя праці первісних людей були надзвичайно грубими і примітивними, а рівень їх виробництва і суспільного розвитку був дуже низьким. Часто в музеї ви бачите крем’яні ножі, рубила, наконечники списів. Але, мабуть, не знаєте і не уявляєте, скільки сил, вміння і, головне, часу доводилося прикладати нашим предкам, щоб зробити спис, дротик або скребки. Адже все вони робили руками, маючи тільки саме каміння, дерево та кістки тварин.

Отже боротьба первісної людини з природою була винятково тяжкою. Примітивні знаряддя праці і низький рівень розвитку виробничих сил не гарантували людей від частих голодувань і величезної смертності. І тому невірно думати, ніби в далеку давнину існував якийсь особливий період, коли люди не знали ніяких труднощів у своєму житті і діставали від природи все необхідне без особливих зусиль. Балачки про «золотий вік» в минулому є нічим не виправдана і безпідставна вигадка. Великий геній людства В. І. Ленін писав з цього приводу: «Що первісна людина діставала необхідне, як вільний подарунок природи, — це дурна баєчка... Ніякого золотого віку позаду нас не було, і первісна людина була цілком пригнічена трудністю існування, трудністю боротьби з природою»[2].

Завдяки напруженій спільній праці первісне людство вийшло переможцем в боротьбі з природою. І якими б примітивними не були знаряддя праці людей стародавнього кам’яного віку, вони мали величезне історичне значення для розвитку суспільства. Вони поклали початок і стали необхідною умовою дальшого розвитку людства. Ось чому ця епоха цікава і важлива для сучасних