Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

Дорогою він розповідав їй про свої спортивні подвиги. Дівчинка виявилася вдячним слухачем. Вона з таким інтересом слухала його, що не було жодної можливості стриматися і не додати в розповідь барв, спочатку зовсім небагато, потім ще трохи. Поки вони дійшли додому, Макс уже виглядав володарем чорного поясу, готовим однією лівою укласти Чака Норріса, якби в нього була така нагода.

Розлучаючись біля хвіртки, Макс запропонував:

— Приходь сьогодні увечері до школи. Там у нас класна туса. Катаємося на роликах.

— На чому? — не зрозуміла Липочка.

— На роликових ковзанах. Ти катаєшся?

— Не знаю. Я ніколи не пробувала, — чесно призналася дівчинка.

— Тим паче. Запевняю, тобі сподобається. Я тебе навчу, — запалився Макс.

Кращого способу подружитися з дівчинкою годі було придумати.

— Ну що, прийдеш? — з надією запитав Ливнєв.

— Добре, — погодилася дівчинка.

— Єсс! — вигукнув Макс.

Новенька не ламалася і не набивала собі ціну. Це була ще одна риса, яка приємно виділяла її серед решти дівчат.

Коли Вася прийшов додому, Липочка сиділа за комп'ютером і гортала Вікіпедію. Вона встигла довідатися, що таке алгебра, роликові ковзани, клоунеса, але що означають слова «прикольно» й «туса», так і залишилося для неї таємницею.

Липочка зраділа приходу Васі так само щиро, як діти зустрічі з Дідом Морозом, з тією лише різницею, що її радість була абсолютно безкорисливою.

— Ти сьогодні рано, — зауважив дід.

— Вась Васьович зглянувся, раніше відпустив, — буркнув Вася.

— Учитель фізкультури хоче зробити з нього чемпіона. Вася вже другий тиждень у спортзал ходить, — пояснив Никанор Іванович.

— Діду, ти ще знущаєшся. І так нудно.

— Ти щодня підтягуєшся по сто разів? — запитала Липочка.

— Ти що? Якби я підтягнувся, фізрук би мене відразу відпустив. Я й десяти разів не підтягнуся. Як мене все це дістало!

— Не переживай, у тебе вийде, — загадково посміхнулася Липочка.

— Твоїми б устами… — невесело посміхнувся Вася.

Августина майже щодня тішила всіх домашньою випічкою. Так само собою повелося о п'ятій годині пити чай. Після чаювання Липочка повідомила:

— Бабусю, сьогодні біля школи туса. Мене теж покликали.

— Що ще за туса? — не зрозуміла старенька.

— Це коли на роликах катаються.

— На чому?

— У черевиках на колесах, — пояснила Липочка.

— Я не знав, що ти вмієш кататися на роликах, — сказав Вася.

— Я не вмію, але Макс обіцяв мене навчити.

Образа пронизала Васі серце, та так і залишилася там стриміти невидимим кинджалом. Досить було з'явитися Максу, як він одразу перетягнув Липочку на свій бік. Що в ньому знаходять дівчата? Лише раз провів додому, і Липочка вже готова йти з ним на край світу.

З краєм світу Вася, звичайно, перебільшував. Школа розміщувалася набагато ближче, але від цього Васі було не легше. Він демонстративно узяв підручник і ліг на канапу.

— А ти хіба не підеш? — здивувалася Липочка.

— Ні. Треба ще дещо довчити, — кинув Вася найбайдужішим тоном, на який тільки був здатний.

— Тоді і я залишуся, — рішуче заявила дівчинка.

— Ні, якщо хочеш, іди, — для проформи сказав Вася.

Він сподівався, вона зрозуміє, що він сказав це з увічливості, ніби навмисно. Але Липочка була прямою, як лінія, проведена з точки А до точки Б. Для неї подвійного значення в словах не існувало.

— Добре. Тоді я пішла, — просяяла вона.

Двері за нею зачинилися. Вася лежав і тупо впирався в книжку. Минуло чимало часу, перш ніж він помітив, що тримає її догори ногами.

Осінь тішила останніми теплими деньками. На шкільному подвір'ї палахкотіли багаття кленів. Берези кокетливо струшували золотими кучерями щоразу, як вітерець лоскотав їхні крони.

На майданчику перед школою вирувало життя. Народу зібралося багато.