Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Це вона тобі сказала?»
«Відколи помер батько, вона розповідає все мені. Ніби я зайняв його місце.»
«Ти маєш на увазі…?»
«Та ні. Вона просто розповідає мені все.»
«Як про того типа у ванній?»
«Ага, як і про нього.»
«Розкажи щось іще.»
«Ні.»
«Та ну, давай пий. А ніхто не їв її лайна?»
«Не смій так говорити.»
Я прикінчив банку пива й пошпурив її через кімнату.
«Мені таке подобається. З задоволенням послухав би.»
Я підійшов до холодильника і приніс нову упаковку.
«Я крутий сучий син,» сказав я. «Ти щасливчик, що я дозволив тобі ошиватися зі мною.»
«Ми ж друзі, Хенку.»
Я тицьнув банку йому прямо під носа.
«На, випий ще!»
Я пішов до ванної посцяти. Це була дуже жіночна ванна з яскравими рушниками і рожевими ковриками. Навіть сидіння унітазу було рожевим. Вона клала туди свій великий білий зад, а звали її Клер. Я поглянув на свій незайманий член.
«Я мужик,» сказав я. «Я кому завгодно дупу надеру.»
«Хенку. Мені треба в туалет…» сказав Джим з-за дверей.
Він увійшов. Я почув як він блює.
«А, чорт…» сказав я і відкрив нову банку пива.
Джим вийшов за кілька хвилин і повалився у крісло. Він був дуже блідий. Я протягнув йому банку пива.
«Давай! Будь мужиком! Ти був крутим, коли вкрав його, а тепер будь крутим і випий!»
«Дай хоч подих перевести.»
«Ану пий!»
Я сів на диван. Напиватися мені подобалось. Я вирішив, що назавжди полюблю це. Воно приховувало очевидне і якщо вдаватиметься втікати з реальності якомога частіше, перестанеш сприймати її сам.
Я поглянув на Джимі.
«Пий давай, гівнюче.»
Я пошпурив чергову банку.
«А тепер розкажи мені ще трохи про свою матір, Джимі. Що вона розповідала тобі про мужика, котрий пив її сечу в ванній?»
«Вона сказала, ‘Щохвилини народжуються виродки.’»
«Джиме.»
«Га?»
«Випий ще. Будь мужиком!»
Він перехилив свою банку. Потім раптово зірвався і побіг у ванну і я знову почув, як він блює. Він знову вийшов і сів у крісло. Виглядав він недобре. «Піду трохи полежу,» сказав він.
«Джимі,» мовив я, «я тут трохи почекаю, поки не повернеться твоя мати.»
Джимі підвівся з крісла й пошкандибав у спальню.
«Коли вона повернеться, я її трахну, Джимі.»
Він мене не чув. Він просто-таки заломився у спальню.
Я сходив на кухню й узяв ще пива.
Я сидів, пив пиво і чекав на Клер. Де ту шльондру носить? Мені це не подобалось. Я навчу її порядку.
Я встав і пішов у спальню. Джим лежав на животі повністю одягнений. Я розвернувся і вийшов.
Було очевидно, що у хлопця була кишка тонка для випивки. Клер потрібен був мужик. Я сів і відкрив ще одне пиво. Я добряче приклався. На журнальному столику я помітив пачку сигарет, взяв одну й запалив.
Не знаю, скільки ще пива я видудлив, чекаючи на Клер, та нарешті я почув шарудіння ключа у замку. Зайшла Клер – власниця прекрасного тіла й світлого волосся. Це тіло стояло на викоких каблуках і злегка похитувалось. Жоден художник не зобразив би краще. На неї вирячилась навіть стіна, абажур, крісла та коврик. Чарівно. Вона була переді мною…
«Ти хто, в дідька, такий? І що це все означає?»
«Клер, нарешті ми зустрілись. Я Хенк. Друг Джимі.»
«Ану пішов геть!»
Я засміявся. «Розслабся, крихітко, тут тікльки я і ти!»
«Де Джимі?»
Вона забігла у спальню, потім повернулася.
«Ах ти ж малий хрін! Що тут відбуваєтсья?»
Я взяв сигарету й запалив. Я посміхнувся.
«А ти гарна, коли сердишся…»
«Та ти ж просто сопливий хлопчисько, що напився пивом. Іди додому.»
«Сядь, крихітко. Випий пива.»
Клер сіла. Я цьому дуже здивувався.
«Ти вчишся у Челсі, чи не так?» запитала вона.
«Ага. Ми з Джимом приятелюємо.»
«Ти Хенк.»
«Так.»
«Він розповідав мені про тебе.»
Я подав Клер банку пива. Моя рука тремтіла. «Ось, тримай, крихітко.»
Вона відкрила пиво й зробила ковток.
Я поглянув на Клер, підняв свою банку й цокнувся з нею. Це була розкішна жінка, типажу Мей Вест, вона також носила обтягуючі сукні, що підкреслювали її стегна і ноги. І Груди. Неймовірні груди.
Клер схрестила свої чудесні ноги, спідниця злегка задерлася. У неї були повні стегна золотистого кольору і панчохи чудово підкреслювали колір її шкіри.
«Я бачила твою маму,» сказала вона.
Я осушив свою банку й кинув собі під ноги. Я відкрив нову, зробив ковток і поглянув на неї, гублячись куди дивитись – на її груди, ноги чи на стомлене обличчя.
«Вибач, що напоїв твого сина. Але я маю тобі щось сказати.»
Вона повернула голову, прикурюючи сигарету, потім подивилвася на мене.
«Так?»
«Клер, я люблю тебе.»
Вона не засміялася. Вона просто злегка посміхнулася, припіднявши кінчики губ.
«Бідолашний хлопчику. Ти ж просто ще жовтороте курча.»
Хоча це й була правда, мене вона розізлила. Певно, через те, що я знав, що вона права. Мої мрії й пиво всередині мене хотіли почути дещо інше. Я ковтнув ще раз, поглянув на неї й мовив, «Заткнися. Знімай блузку. Покажи мені свої ноги. Свої ляшки.»
«Ти ж іще просто хлопчисько.»
Потім я сказав це. Навіть не знаю, звідки були ці слова, та я сказав їх, «Крихітко, та я розірву тебе навпіл, тільки дай мені шанс.»
«Справді?»
«Атож.»
«Ну що ж. Давай.»
Вона це зробила. Саме так, як я й сказав. Вона розставила ноги й зняла блузку.
На ній не було трусиків.
Я бачив її великі білі стегна, просто ріки плоті. На лівому стегні у неї була велика бородавка. А поміж її ніг були справжні зарості, та волосся там було не яскраво-жовте, як на голові, воно було буре з проміжками сірого, мертве й сумне, ніби старий засохлий кущ.
Я підвівся.
«Пані Хетчер, мені пора йти.»
«Господи, а я думала, ти хотів розважитись!»
«Тільки не тоді, коли ваш син у сусідній кімнаті, пані Хечтер.»
«Не хвилюйся, Хенку. Він у відключці.»
«Ні, пані Хетчер, мені й справді пора йти.»
«В такому разі вали звідси, малий засранцю!»
Я зачинив двері, спустився в під’їзд і вийшов на вулицю.
Подумати тільки, і за це хтось наклав на себе руки.
Ніч була на диво гарною. Я повертався до будинку своїх батьків.
44
Я чудово бачив свою подальшу долю. Я був
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сендвіч із шинкою», після закриття браузера.
