Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Замовкни,» сказав я і став назад на базу.
Пішла подача. Я простежив її з самого початку. Я мав брати її. Та, нажаль, я чекав тохи іншої траєкторії. Якби я отримав те, чого чекав, то, безперечно, виграв би. М’яч пролетів прямо під биткою. Поки я зорієнтувався, що робити, він злегка ковзнув по низу битки й пройшов повз.
Той покидьок зробив мене.
Він обійшов мене на трьох прямих подачах підряд. Клянуся, йому було щонайменше 23 роки. Певно, він ще й напівпро.
Хтось мав здихатися його.
Я думав покращити справи у полі. Я вмів ловити. Треба було тільки спіймати кураж. Я знав, що побачивши подачі Кітена, я зможу перевершити його. Він більше не зможе вибити мені мізки. Хай навіть не пробує. Він просто відбивав по центру. Підлаштуватися під нього було просто справою часу.
Та справи все погрішувалися. Мені це не подобалось. І дівчатам також. Він був не тільки класним пітчером, він ще й добре відбивав. За перші два рази він зробив два домашніх забігання й подвоїв рахунок. На третій раз він запустив високу свічку між мною та Ейбом. Я пішов на перехват, дівчата кричали, та Ейб, здавалося, нічого не бачив, виставивши плече й відкривши рота, виглядаючи справжнім придурком. Я крикнув йому «Подача моя!», хоча насправді вона була його, та я не міг допустити, аби вона дісталася йому. Він був просто придурком-заучкою, він мені не подобався, тож я не міг допустити, щоб він упіймав цю подачу. Ми зіткнулися, м’яч вислизнув з його рукавиці й і я спіймав його.
Я встав, а він продовжував лежати на землі.
«Підіймася, придурок,» сказав я йому.
Ейб не вставав. Він плакав. Він тримався за ліву руку.
«Вставай, гівно ти куряче.»
Ейб підвівся й пошкандибав геть із поля, тримаючись за руку.
Я озирнувся. «Ну що ж,» крикнув я, «продовжуємо!»
Та всі почали розходитись, навіть дівчата. Очевидно, що гра скінчилася. Я ще трохи постояв там і пішов додому…
Перед самим обідом задзвонив телефон. Мати взяла слухавку. Її голос змінився. Вона поклала трубку і я почув, як вона говорить із батьком.
Потім вона зайшла до мене в кімнату.
«Зайди до вітальні, будь ласка,» сказала вона.
Я зайшов і сів на диван. Вони сиділи в кріслах. Так було завжди. Крісла були для господарів. Диван для гостей.
«Щойно дзвонила пані Мортінсон. Вони отримали результати рентгену. Ти зламав руку її сину.»
«Це сталося випадково,» сказав я.
«Вона сказала, що засудить нас. У неї адвокат єврей. Вони заберуть в нас усе.»
«У нас не так і багато всього.»
Моя мати була однією з тих тихонь-плакальниць. Сльози котилися все швидше і швидше з її очей. Її щоки заблищали при світлі вечірнього сонця.
Вони витерла очі. Вони були тьмяні.
«Чому ти зламав руку тому хлопчику?»
«Ми випадково зіткнулися. Це був спірний м’яч.»
«Що це значить?»
«Що його спіймає той, хто першим добіжить.»
«Тож ви зіткнутися?»
«Так.»
«Але як це нам допоможе? У того єврейськго адвоката є зламана рука, як доказ.»
Я встав і пішов до кімнати. Батько нічого не сказав. Він заплутався. З одного боку він боявся втратити усе те, що мав, а з іншого – він пишався сином, що спромігся-таки зламати комусь руку.
43
Джимі Хатчер підробляв у бакалйному магазині. В той час, як ніхто з нас не міг знайти роботи, він її завжди мав. У нього було обличчя маленької кінозірки, а у його матері було розкішне тіло. Зі своїм обличчям і її тілом у нього не було проблем із працевлаштуванням.
«Чому б тобі не зайти до мене сьогодні після обіду?» якось запитав він у мене.
«Для чого?»
«Я накрав пива з роботи. Виніс через задній вхід. Можемо трохи випити.»
«Де ти його тримаєш?»
«У холодильнику.»
«Покажи.»
Ми були десь за квартал від його дому. Ми зайшли. В під’їзді Джим сказав, «Почекай, треба перевірити пошту.» Він дістав ключ і відчинив скриньку. Та була порожня. Він зачинив його.
«Мій ключ підходить і до сусідського ящика. Дивись.»
Джимі відчинив скриньку, дістав звідти листа й відкрив його. Він прочитав мені вголос. «Дорога Бетті: Знаю, що надсилаю цей чек із запізненням, хоча ти й давно вже чекаєш на нього. Я втратив роботу. Знайшов іншу, важко, але я тримаюся. Нарешті надсилаю тобі чек. Сподіваюся, з тобою все добре. З любов’ю, Дон.»
Джимі дістав чек і поглянув на нього. Він розірвав його і сам лист, потім поклав шматки собі в кишеню. Він зачинив скриньку.
«Ходімо.»
Ми зайшли до нього в кухню й він відкрив холодильник. Там було багато банок пива.
«А твоя мати в курсі?»
«Атож. Вона ж також п’є його.»
Він зачинив холодильник.
«Джиме, а правда, що твій батько відстрелив собі мізки через твою матір?»
«Ага. Він подзвонив їй. Сказав, що у нього пістолет. Сказав, ‘Якщо ти не повернешся до мене, я вб’ю себе. Так ти повернешся?’ а мати сказала ‘Ні.’ Пролунав постріл.»
«А що зробила твоя мати?»
«Вона повісила слухавку.»
«Ну добре, тоді до вечора.»
Я сказав батькам, що йду до Джимі робити домашнє завдання. Моє власне завдання, подумав я.
«Джимі хороший хлопчик,» сказала мати.
Батько нічого не сказав.
Джимі дістав пиво і ми почали. Мені це дійсно подобалось. Його мати працювала в барі аж до 2 ночі. Квартира була в нашому розпорядженні.
«У твоєї матері дійсно класне тіло, Джиме. Чому у деяких жінок гарне тіло, а у деяких потворне? Чому усі жінки не можуть мати таке тіло?»
«Господи, та я ж не знаю. Певно, якби вони були всі такі, нам би стало нудно.»
«Хильни ще. Ти п’єш занадто повільно.»
«ОК.»
«Мабуть після кількох пив я виб’ю з тебе лайно.»
«Але ж ми друзі, Хенку.»
«У мене немає друзів. Пий давай!»
«Добре-добре. Куди спішити?»
«Треба глушити так, щоб відчути ефект.»
Ми відкрили ще по банці.
«Якби я був бабою, то ходив би всюди з задертою спідницею, щоб у всіх мужиків стояв,» сказав Джимі.
«Мене від тебе нудить.»
«У моєї матері був приятель, що пив її сечу.»
«Що?»
«Серйозно. Вони пиячили цілу ніч, а потім він ліг у ванну, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сендвіч із шинкою», після закриття браузера.
