Читати книгу - "Таємниця Михайла Грушевського"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З радощів центральний орган УСДРП «Робітнича газета» негайно вмістив на своїх шпальтах текст такого-от змісту: «Прокладаємо шлях до федерації! Цією своєю роботою ми рятуємо єдність Російської держави, зміцнюємо єдність всього пролетаріату Росії і міць російської революції», хоча «в середовищі українських соціалістів не було чіткої уяви, як саме мав реалізовуватися автономістсько-федеративний принцип державного устрою у майбутній Росії». Ще б пак: «більшість українських політиків, яка була вихована на драгомановських принципах соціалізму, не бачила існування України як самостійної держави поза межами російської державності»![238]
Крім того, навіть в українському політичному середовищі, зокрема в лавах УПСФ, «єдності в оцінках III Універсалу <…> не було, С Шелухін на засіданні російсько-української мирної конференції в 1918 р. сказав, що цей "історичний документ" "було складено політично незрілими людьми"». Ще один коментатор, О. Саліковський, у січні 1919 р. документ оцінив загалом позитивно, але відзначив, що соціальна та аргарна частини документа «сприяли посиленню анархії в Україні»[239]. Останній висновок тогочасний міністр внутрішніх справ УНР зробив на підставі того, що укладачі Універсалу не забули заразом записати до документа і пункт про фактичну конфіскацію усієї земельної власності у новопосталій «державі» – надалі це називалося «перехід землі у розпорядження земельних комітетів без викупу». Це, згідно з роз'ясненням Генсекретаріату від 16 листопада, означало: «право власності переходить до народу Української Республіки, а значить від дня оголошення Універсалу дотеперішнім власникам забороняється землю продавати, купувати, заставляти, дарувати чи передавати кому-небудь у власність якими-будь способами»[240]. Нічого, крім сум’яття, насамперед серед селян, така норма не внесла і внести не могла.
Але найважливіший негативний незворотний наслідок цього акту – «аграрний терор і руїна в сільському господарстві України», які «виникли внаслідок проголошення III Універсалом ідеї примусової соціалізації землі»[241]. Це оцінка видатного фахівця, громадського та політичного діяча К. Мацієвича.
Його сучасниця, вже цитована нами Н. Суровцева, яка в той час працювала в Ніжинському земстві, пригадувала: «Ясно, земля – народу. <…> але як її ділити, було абсолютно неясно <…> Як ділити? Усім чи безземельним? Як бути, коли хто з самих селян має більше, ніж намічалося на душу? І яка має бути норма, чи однакова по всій Україні, чи по місцевостях в залежності від урожайності землі? Було безліч таких запитань, не кажучи вже, що ні мені, ні моїм товаришам відповідь була невідома, мабуть, і в самій Центральній Раді не існувало остаточного розв’язання земельного питання. Практично ж його плутала ще справа Установчих зборів, до скликання яких все мало відкладатися. Установчих зборів ми так і не діждалися, а Центральна Рада в’язала на себе розв’язання земельного закону вже аж на самому передодні гетьманського перевороту».[242]
Без труднощів у справі підготовки такого епохального документа, сказати правду, не обійшлося. На це вказав і Микола Галаган. На засіданні УЦР (яке він датує 2 листопада і якого, як ми вже знаємо, не було і бути не могло, а було засідання МР 7 листопада), «лінія розділу йшла в головних рисах між українською більшістю членів Центральної Ради і неукраїнською меншістю. <…> Найбільш неприємно-уїдливими «общерусскими» патріотами були два жиди, Балабанов, що заступав російських соціал-демократів, і Скловський, заступник російських соціал-революціонерів. Вони намагалися зі всіх сил перешкодити тому, щоби Центральна Рада виступила в питанні перемир’я й миру від імені Української Народної Республіки як незалежної держави (підкреслення наше. – Д. Я.), та щоб Україна не заключила миру «коштом» Росії. Вони взагалі були проти того, щоб будь-який мир заключав хтось інший, ніж загальновизнаний російський уряд, якого тоді не було, і невідомо було, чи він коли-небудь створиться. Большевицьку Раду народних комісарів представники національних меншостей у Центральній Раді взагалі не вважали за уряд, а скоріше за яких узурпаторів, насильників і бандитів. Серед українських партій був погляд, що ту раду народних комісарів можна вважати за уряд Великоросії. Отже, в кожному разі в Центральній Раді ніхто не вважав її за всеросійський уряд (підкреслення наше. – Д. Я.)». Певний дисонанс вносили також і українські соціалісти-федералісти, перед якими примарою (підкреслення наше. – Д.Я.) стояв грізний образ Антанти; їхня позиція в цьому питанні та взагалі їхня поведінка аж надто явно й очевидно показувала, що українські соціалісти-федералісти в той час були ще сильно пересякнені загальноросійською ідеологією і що вони ще не рішались стати на становище одвертої оборони української державної самостійності».[243]
Констатація
Отже, на нашу думку, саме в цей день, 7 листопада 1917 р., «одверті оборонці української державної самостійності» відкрили епоху кривавого «чорного переділу», який охопив більшу частину території сучасної України (за винятком Буковини та Північної Галичини). Кривава бійня, війна без правил, війна всіх проти всіх тривала тут рівно три роки. Припинилася вона тільки внаслідок вичерпання ресурсів для її продовження – в багатьох селах та повітах України не залишилося чоловіків старших 15 і молодших 60 років.
Саме впродовж цих останніх днів жовтня та першої декади листопада «Українська Центральна Рада» та утворені нею інституції свідомо заклали на найближче майбутнє підвалини принципово нерозв’язаних мирними (а як з’ясувалося згодом, і збройними) методами конфліктів по соціальній, політичній, національній, зовнішньополітичній лініях, зокрема:
1) Усередині УНР:
– «місто – село»;
– у селі – поміж трьома основними групами селян («бідняків», «середняків», куркулів») та всіх їх – проти поміщиків;
– у місті – поміж українською та єврейською політичними спільнотами, з одного боку, польською та російською, з другого;
– всередині умовного українського політичного табору – поміж націонал-соціалістами,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Михайла Грушевського», після закриття браузера.