Читати книгу - "За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна"

кількість жертв зумовлена тим, що в селі було вбито не лише його мешканців, але й поляків з околичних поселень, котрі переховувалися в Гуті Пеняцькій як укріпленому центрі. За документами слідства НКВД, в акції, крім дивізійників, брали участь також учасники боївок самооборони з довколишніх українських сіл і повстанський відділ із Волині. Інформація з цієї справи (як, до речі, і з більшості кримінальних справ) є доволі неоднозначною і суперечливою. Допитані у протоколах спочатку інформували про участь в акції українських повстанців та учасників місцевої самооборони, але згодом один із них виступив із запереченням своїх свідчень, аргументуючи це тим, що вони були вибиті силою і є неправдивими.

Судячи зі звітів українського підпілля з цього терену, у цьому випадку може йтися про курінь УПА під командуванням Максима Скорупського ― «Макса», який відступив сюди з Волині під тиском фронту. Перебуваючи в нових околицях, повстанці почали самовільні антипольські акції.

«Курінь цей, ― читаємо у звіті українського підпілля, ― робив на польські села акцію. Німці дали нашим до розпорядимости 4 гарматки і танкетку. В цій акції курінь попевнив нетакт. Вистріляли поляків 300 чоловік. В тім теж жінок. Дальше наші зробили акцію на монастир в Підкамені, де було 700 поляків з Волині. Одначе вони втекли ніччю. Вбито 150 поляків. Німці до цеї акції хотіли нашим дати до розпорядимости літаки і дві сотні німаків. Курінний відмовив».

На факт співпраці вояків куреня з німцями та її використання у боротьбі з поляками звертають увагу як польські, так і українські дослідники. Проте не відзначають важливого моменту у цитованому документі: антипольська акція «Макса» трактується як «нетакт», тобто порушення головної лінії організації. На думку Володимира Мороза, саме ці самовільні дії М. Скорупського, а також несанкціонований контакт із німцями були причиною усунення його від командування куренем на початку травня 1944 р. і виклику в Службу безпеки ОУН, від чого курінний ухилився і дезертирував через Львів на Захід.

Підтвердженням цієї тези є доля іншого повстанського командира Миколи Олійника ― «Орла». Документи про його співпрацю з німцями у проведенні антипольських акцій є відомими, і їх також використовують, щоб довести, що керівництво українського підпілля мало тісні контакти з окупантами і користалося ними у боротьбі з поляками. Проте не вказують на той факт, що за свою діяльність Микола Олійник ― «Орел» дістав смертний вирок, який виконано в присутності його сотні 15 квітня 1944 р.

Історію діяльності сотенного, проведення антипольських виступів, причини засудження до смерті подає дуже цікавий документ «Протокол з діяльности Орла та виконання присуду смерти», написаний його безпосереднім організаційним зверхником Миколою Гошовським. «При кінці лютого 1944 року, ― читаємо тут, ― вислав я Орла з відділом 60 чоловік в Кам’янецький терен для переведення вишколу, а опісля для виконання певних завдань стисло означеного характеру, які не мали, однак, нічого спільного з будь-якими акціями відносно німців чи поляків». Проте «Орел» дуже швидко відійшов від отриманих вказівок, розпочавши антипольські акції. «Вже в дорозі на місце призначення, ― читаємо далі у звіті, ― наробив він порядного бешкету, ліквідуючи без нічийого відома й наказу польський присілок Халупки. За ліквідацію Халупок Орел мав стати під суд, однак непередбачені випадки змусили цю справу відложити».

У березні 1944 р. на тих же теренах активізували діяльність польські підпільники, що вчинили кілька нападів на українські села. Тому антипольські акції «Орла» швидко додали йому популярності у місцевих українців і привернули увагу німецького командування. У результаті відбулися переговори із крайсгауптманом Нерінгом, внаслідок яких «Орел» домовився про німецьку допомогу. Заручившись підтримкою, він 2 квітня видав листівку до поляків із закликом залишити українські землі. Текст листівки та інформацію про реакцію знаходимо серед документів польського підпілля. «Ця відозва, ― читаємо тут, ― вразила поляків, і багато родин почали залишати свої хати». Дії «Орла» підтримало місцеве повітове керівництво ОУН, яке видало вказівку про проведення антипольського виступу. Проте ця ініціатива не була узгоджена з вищим організаційним керівництвом. У документі про засудження сотенного з цього приводу сказано: «Орел на власну руку видав листівку до поляків, у якій наказував польському населенню вибратись з того терену, на якому оперував його відділ, загрожуючи неслухняним карою смерти». Цей крок, поруч із несанкціонованою співпрацею з німцями, вирішив долю сотенного «Орла». Виконавець організаційного присуду Микола Гошовський звітував: «Саме прийшов день 15 квітня 1944 р. Сотню поставлено до звіту. Тоді виступив я поперед неї і заявив, що за:

1) невиконання стислих доручень свойого зверхника;

2) за несубординацію ОУН і Проводові;

3) за анархістичне ведення себе по відношенню до Орг(анізації) і свойого зверхника;

4) за розконспірування людей і терену;

5) за викривлення нічим несплямленого шляху боротьби ОУН і цілого українського народу за УССД, освяченого кров’ю тисячів національних героїв, ― Орел буде покараний смертю!

Засуд виконано в тій же хвилині трьома револьверними кулями. Виструнчена сотня спокійно його сприйняла».

Ця історія виразно демонструє, що навіть у Галичині, де позиції ОУН були сильнішими, ніж на Волині, навіть 1944 р., коли бандерівцям повною мірою вдалося встановити контроль над повстанськими силами, було проведено масштабні самовільні антипольські акції. Різниця із ситуацією на Волині попереднього року полягала в тому, що тут керівництво ОУН мало достатній потенціал, аби спинити такі дії й покарати винуватців.

Антипольська акція УПА в Галичині 1944 р.

До травня 1944 р. у Галичині тривала завзята війна між підпільними рухами обох народів. Попри те що обидві сторони в окремих районах видавали листівки із закликом про необхідність негайно залишити територію чи то українцям, чи то полякам, вони були радше елементом психологічної війни й залякування. Масштабних дій, спрямованих на усунення населення, не розпочинали ні українські, ні польські підпільники. Антипольська боротьба ОУН того періоду вилилася, зокрема, в активну роботу Служби безпеки з виявлення та ліквідації ланок польських організацій. Підозрюваними у співпраці з польським рухом опору, як свідчать протоколи СБ, були особи, що проявили себе як активні діячі польського націо­нального руху, громадських організацій міжвоєнного періоду, а особливо ті з них, які виявляли антиукраїнські настрої. Відділи УПА здійснювали напади на населені пункти, що були осередками польського підпілля.

Однією з важливих акцій того часу стала атака повстанців на село Острів неподалік теперішнього Червонограда (тоді Кристинополя) на межі Галичини й Холмщини. Це велике поселення (близько 2 тисяч мешканців) стало однією з твердинь польського підпілля і виконувало важливі функції зв’язкового пункту між Львовом і Любліном. Повстанці побоювалися, що саме звідси може поширитися на Галичину масштабна антиукраїнська акція, яка сталася на Холмщині на початку березня 1944 р.

Наступ за участі трьох сотень «Бродяги», «Ема» і «Корсака» розпланували 29 березня 1944 р. Очолив його командир «Галайда», відомий на той час завдяки успішним антинімецьким діям, зокрема атаці на місто Сокаль.

«Сотні вирушили в північно-східному напрямі поза річку Солокію, — читаємо в історії одного з відділів, що атакували, — і подалися на свої відтинки. По півночі, коло години 2-ох дня 30.03.44 неспостережно підійшли сотні зі всіх сторін до Острова. Сотня Корсака зайняла північно-­східний відтинок від сторони Кристинополя. Коли відділи наблизились на 200—300 м під село, польські вартові зчинили алярм. Тут слід згадати, що поляки надіялися якоїсь акції з нашої сторони, бо з української сторони вже наперед повідомлено деякі родини, щоби вибиралися з цього села. Це й розконспірувало справу… Як лиш у селі счинився алярм — биття в бляху, відділи наші зі всіх сторін вскочили в село. Запалали