Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

— Що ви зараз маєте на увазі?

— Зізнання Платова — скандал. Постраждає не лише його репутація. Це ляпас контррозвідці. Мені зокрема. Довелося б списати багато паперу, а так маємо маленький папірець і вирішення всіх проблем. Шпигунки нема. Якщо вона встигла видоїти з Платова якісь військові таємниці, це вже зроблено й нічого не зупиниш. Хтозна, раптом одна з невеличких поразок нашої армії, котрі мали місце на фронті останнім часом, сталася через капітанову необережність та вправність ворожої агентеси. Вона не єдина, смію припустити, й будемо виявляти інших. Платов же загрози не становить. Мертві обоє, справи нема.

— І нічия честь більше не постраждає.

— Мислите в правильному напрямку, пане Кошовий. У тому, що Божена Микульська шпигувала, я тепер переконаюся лише для себе, задля власного спокою. Аби цілісна й остаточна картина склалася в мене. Дякую за допомогу, — прозвучало нещиро, сухо, задля ввічливості й дотримання правил пристойності. — Моє наполегливе прохання ви почули, повторювати не буду. Затримаєтесь у Львові довше, ніж на три доби, я таки запитаю, звідки у вас відомості про вбиту.

Коли він виходив, Зубов викликав зі встановленого в помешканні телефону потрібний комутатор.

— Не знаю, радіти чи плакати.

Магда сказала так, вислухавши Клима. Вона чекала на нього «Під вошею» і страшенно нудилася в маленькій кімнатці. А ще заскучала за ним, довівши це міцним поцілунком, подарованим, щойно Кошовий переступив поріг.

— З чого?

— Ніби можна вже йти звідси. Місце мені не подобається. Хоча б тим, — вона посміхнулася, — що ліжко тут завузьке. Нам із тобою дадуть спокій. Радію. Ми мусимо кудись забратися з міста. Плачу. Навряд чи дозволять перейти фронт.

— Зате можна більш-менш вільно їхати в Київ. До моїх батьків.

— Отак відразу? Зі мною? Пане Кошовий, у якості кого ви будете рекомендувати мене татові з мамою? Це дуже сміливо, після короткого знайомства.

— Ми знайомі шість років, пані Магдо. Проте згоден — не варто. Зараз що в Києві, що тут. Прикро визнавати, але безпечніше не вдома, а по той бік фронту. Варшава, Краків, Відень.

— Мрії. Трускавець виглядає реальнішим планом.

— До Адася?

— Припини ревнувати, Климентію. Пан Вишневський із сестрою виїхав звідти ще наприкінці літа. Ми іноді листувалися, так, стара пам'ять, не більше. Писав, що збирається якраз до Варшави. Тож даху над головою в нас ніде, крім Львова, нема. І грошей на двох небагато.

— Переважно твої.

— Нам доведеться триматися разом, Климе.

— Я радий цьому, Магдо. Тільки часу лишається замало.

— Мало? Для чого?

— Дізнатися, хто вбив австрійську шпигунку Божену. І її коханця, російського офіцера Антона Платова.

З цими словами Кошовий витягнув із кишені й показав Магді знайдений у передпокої паперовий клаптик.

Розділ шістнадцятий

Лікарська таємниця

— Рецепт. Принаймні, писав лікар. Або я помиляюсь, Шацький.

— Ви не помилились. Кажу вам як лікар. І це таки рецепт.

— Шматок рецепту.

— Частина, пане Кошовий.

Щоб роздивитися краще, Йозеф Шацький одягнув окуляри. Клим ще не бачив свого друга в них, на людях та при гостях дантист намагався їх не носити. Пояснив — соромиться, кого або чого саме, не вточнив. Вивчивши папірчик ще раз, уважніше, Шацький для певності передав його дружині. Естер глянула здаля, з відстані витягнутої руки, підтвердила:

— У тебе такий самий почерк, Йозефе. Здається, всі медики пишуть однаково. Нерозбірливо.

— Бачте, ознака характерна.

Кошовий прийшов до Кракідалів глибоко по обіді, коли ранні сутінки лиш починали огортати Львів, та до комендантської години було ще далеко. Перед тим він провів Магду до себе на Личаківську. Їй потрібні були деякі особисті речі, та Клим вирішив розібратися з цим пізніше. Саму відпускати до «Жоржа» не хотів, і вона з цим погодилась. А після його детальної розповіді підтримала намір зробити кроки, котрі напевне допоможуть почати прояснення справи, і вже потому вирішувати приватні питання. Тим більше, вона погано спала цієї ночі, а ліжко в помешканні Кошового було зручнішим за ложе в кімнатці, де вони переховувалися.

Веслав Зінгер, побачивши та впізнавши Магду Богданович, на короткий час втратив мову, а потім розсипався в компліментах, через слово наголошуючи, який він щасливий бачити в себе таку шановану гостю. На що Кошовий зауважив: пані Магда — гостя не пана Зінгера, а його особиста. Й попередив, що за декілька днів вони вдвох змушені будуть на непевний час залишити місто. На що Зінгер заявив — зробить усе можливе, аби залишити апартаменти за панством, після чого дав нарешті обом спокій.

— Я знайшов це на підлозі в помешканні Платова, — зараз Клим розповідав Шацьким те саме, що кілька годин тому говорив Магді. — Спершу підняв із цікавості. Відразу кинувся в очі характерний для лікарів почерк. А ще — це частина цілого. Хтось узяв записку або рецепт, написаний медиком, і розірвав навпіл. Половинку для чогось викинув у куток біля вхідних дверей.

— Справді, пане Кошовий, дуже дивна манера. Хоча, якщо пан офіцер, з ваших слів, дозволяв собі багато алкоголю, в подібній поведінці нема нічого дивного.

Естер багатозначно глянула на Йозефа, той розвів руками.

— Ми ж обоє знаємо, моя фейгале, як це буває.

— Та вже маємо сумний досвід, — зітхнула пані Шацька. — Хай пан Кошовий говорить. Твоє минуле зараз його не цікавить.

Шацький за звичкою поцмокав губами, але промовчав, кивнувши Климові. Той повів далі:

— Потім я побачив на столі Платова передсмертну записку. Лише одне слово, ім'я втраченої коханої. Воно пояснює вчинок. І все б нічого, аби він не написав це на клаптику паперу, котрий є другою половинкою ось цього, — він торкнувся папірця пучкою пальця. — При капітанові я не мав можливості скласти частки докупи. Але почерк такий самий. Послання, нагадую, написане на чистій стороні. Чому Платов не видер аркуш із записника, наприклад? Або — чому не взяв звичайний аркуш, який напевне має вдома? Припускаю, він, будучи дуже сильно п'яний, бере перше, що потрапляє під руку. Тоді для чого рвати навпіл, а другу половинку сіяти біля дверей у передпокої? Чому, зрештою, двері не замкнені зсередини? Я переконаний: навіть у такому стані капітан мусив зачинитися.

Шацький знову зиркнув на Естер.

— Пане