Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

багатий врожай: користувався такою приязню та любов’ю близьких, що Август — не згадую навіть про усіх інших його родичів — довго вагався, чи не призначити його своїм наступником, однак Тиберію наказав усиновити його. Народ настільки його любив, що, як передають очевидці, куди б він лиш не приходив та звідки б не відходив, часом навіть життя його було у небезпеці через великий натовп, що зустрічав чи відпроваджував його. Коли ж він повертався з Германії, придушивши там повстання, всі когорти преторіанців вийшли йому на зустріч, хоча й був наказ, аби вийшло тільки дві, а ввесь римський народ, незважаючи на стать, вік та сан, висипав аж до двадцятого каменя.

5. Найбільше виявилася повага людей до нього в часі його смерті та після неї. У день, коли він відійшов[321], храми закидали камінням, нищили жертовники богів, викидали домашніх Ларів[322] на вулицю, зрікалися новонароджених дітей[323]. Говорять, що навіть варвари, які воювали між собою чи з нами, встановили на той час перемир’я — так наче пережили власну та спільну трагедію: деякі князі навіть почали відрощувати бороди й поголили голови жінкам на знак великої журби; навіть цар царів[324] покинув полювати й бенкетувати зі своїми вельможами, що у Парфії вважалося знаком великого смутку.

6. У Римі, коли при першій звістці про підірване здоров’я Германіка стривожені й засмучені громадяни очікували сумніших новин, раптом якогось вечора з’явилися чутки непевного походження про те, що він одужав. Народ почав підходити звідусіль до Капітолію із факелами й жертвоприношеннями, та ледве що не зірвав двері храму, аби ніщо не затримало виконання обряду. Сам Тиберій навіть пробудився уночі від гучних вигуків та співу, що лунали звідусіль: “Рим врятовано, врятовано й батьківщину: Германік одужав!” Одначе, як лиш стало відомо про його долю, то ані винагороди, ані едикти не могли втішити горе народу: плачі за ним тривали впродовж усіх святкових днів грудня[325]. Славу померлого та журбу за ним побільшила жорстокість подальших днів: усі були переконані, що повага й страх перед Германіком стримувала жорстокість Тиберія, та все ж невдовзі вона прорвалася.

7. Був одружений з Агриппою, донькою Марка Агриппи та Юлії: мав з нею дев’ять дітей. Двоє із них померли ще немовлятами, один — коли сягав юнацького віку: надзвичайно миле дитя, і його зображення в одязі Купідона Лівія присвятила храму Венери Капітолійської, Август же поставив у своїй спочивальні, і кожного разу, як тільки входив, цілував. Усі решта пережили свого батька: троє дівчат — Агриппіна, Друзилла й Лівілла, що народилися рік за роком поспіль, і стільки ж хлопців — Нерон, Друз та Гай Цезар. Нерона й Друза сенат за звинуваченням Тиберія засудив як ворогів народу.

8. Гай Цезар народився напередодні вересневих календ за консульства свого батька і Гая Фонтенія Капітона. Місце його народження через різні перекази залишається невідомим. Гней Лентул Ґетулік пише, що народився в Тибурі, Пліній Молодший — що у Тревері, у поселенні Амбітарвій, що за Конфлюентом[326], і як доказ цього подає жертовник, що показують там, із написом: “На честь Агриппіни, що породила”. Вірші, які ходили між народом невдовзі після того, як приступив до повноважень, вказують на те, що народився він у військовому таборі на зимівлі:

В таборі він народивсь, під батьковим виріс знаменом,

Доля його вже така — влади найвищої знак.

2. Я ж відшукав у документах[327], що народився він в Антії. Пліній, заперечуючи твердження Ґетуліка, говорить, що той пише неправду задля підлабузництва, аби до чеснот юного й марнославного правителя долучити походження з міста, присвяченого Геркулесові[328], радо використовуючи для неправдивих свідчень також те, що майже за рік до того у Тибурі в Германіка народився син, який також називався Гай Цезар. Про передчасну смерть милого юнака згадували раніше. 3. Пліній дещо хибить у хронології. Адже історики, що пишуть про Августа, згадують, що коли Германіка після консульства відіслали в Галлію, то Гай вже народився. Не допомагає Плінію й напис на жертовнику, оскільки в Агриппіни народилося двоє дочок у цьому місці, а словом “puerperitum”[329] називається народження будь-якої дитини, незалежно від роду, тому що в давнину й дівчаток[330] називали “puerae”, і хлопців[331] “puelli”. 4. Залишилися також листи Августа до внучки Агриппіни, писані за кілька місяців перед смертю, де згадується про Гая, позаяк жодної іншої дитини з таким іменем тоді не було: “Я домовився із Таларієм й Азілієм, аби вони взяли юного Гая в п’ятнадцятий день до липневих календ, якщо богам буде догідно. До того ж, посилаю з ним свого раба-лікаря, і написав Германіку затримати його при собі, якщо бажатиме. Бувай здорова, моя Агриппіно, і намагайся здоровою дістатися до свого Германіка”. 5. Я вважаю очевидним, що Гай не міг народитися в тому місці, куди його перевезли з Рима майже у дворічному віці. Сумнівність віршів підтверджує те, що в них немає автора. Тому слід притримуватися єдиного свідчення — записів актових книг, і особливо тому, що Гай з усіх місць відпочинку найбільше любив Антій — мабуть, через те, що там народився; говорять навіть, що він збирався переселитися туди й перенести столицю імперії, бо втомився від Рима.

9. Прізвисько “Калігула”[332] отримав як жартівливе ще в таборах, адже зростав серед воїнів, в одежі рядового. А оскільки виховувався серед воїнів, то й користувався їх великою любов’ю та повагою. Найбільше це виявилося тоді, коли після смерті Августа зупинив заворушення й бунт готових на усе воїнів однією лиш своєю появою перед ними. Адже воїни відступилися тільки тоді, як він змушений був рушити в сусіднє місто, коли виникла небезпека повстання, і аж тоді навернулися до покаяння та зупинили його повіз, благаючи не карати їх такою немилістю.

10. Разом із батьком подорожував по Сирії. Повернувшись звідти, спочатку мешкав з матір’ю, а згодом, коли її вислали, у своєї прабабусі Лівії Августи, а на її похороні виголосив похвальну промову з трибуни, хоча ще й носив претексту[333]. Згодом перейшов під опіку своєї бабусі Антонії, а в дев’ятнадцять років Тиберій викликав його на Капрі, де в один день прийняв чоловічу тогу й зголив першу бороду, проте без жодних церемоній на зразок тих, які влаштовували для його братів. 2. Багато хто вдавався до різноманітних підступів, намагаючись викликати його невдоволення, але він жодного разу не подав приводу для сварки, зовсім