Читати книгу - "Homo Deus"

Оскільки нові технології XXI століття, напевно, зроблять такі вигадки ще впливовішими, то, щоб зрозуміти наше майбутнє, нам треба зрозуміти, як оповіді про Ісуса Христа, Французьку республіку та Apple Inc. досягли такої влади. Люди думають, що вони роблять історію, однак історія фактично розгортається навколо цієї мережі вигаданих оповідей. Базові можливості окремих людей мало змінилися з часів кам’яної доби. Фактично, якби вони взагалі змінилися, то, мабуть, атрофувалися б. Однак мережа оповідей росла від зміцнення до зміцнення, тим самим штовхаючи історію від кам’яної доби до доби Кремнієвої долини.

Усе це почалося приблизно сімдесят тисяч років тому, коли Когнітивна революція дала змогу людині розумній почати говорити про ті речі, які існували лише в її уяві. За наступні шістдесят тисяч років людина розумна сплела багато вигаданих мереж, однак вони залишалися малими й локальними. Дух шанованого предка, якому поклонялися всім родом, був абсолютно невідомий їхнім сусідам, і морські мушлі, цінні для однієї місцевості, втрачали будь-яку ціну, коли ви перетинали найближчий гірський хребет. Оповіді про духи предків і дорогоцінні мушлі все ще давали людині розумній велику перевагу, бо сотні, а часом і тисячі людей могли ефективно співпрацювати, що було незрівнянно більше, ніж могли робити неандертальці або шимпанзе. Однак, поки люди розумні залишалися мисливцями-збирачами, вони не могли співпрацювати у дійсно масових масштабах, бо неможливо було нагодувати місто чи королівство полюванням і збиранням. Відповідно духи, казки і демони кам’яної доби були відносно слабкими створіннями.

Аграрна революція, що почалася приблизно дванадцять тисяч років тому, заклала необхідну матеріальну базу для збільшення і зміцнення інтерсуб’єктивних мереж. Землеробство дало змогу нагодувати тисячі людей у густонаселених містах і тисячі солдатів у дисциплінованих арміях. Однак міжсуб’єктивні мережі пізніше зіткнулися з новою перешкодою. Щоб зберігати колективні міфи й організовувати масову співпрацю, ранні землероби покладалися на здатність людського мозку обробляти дані, а ця здатність була обмеженою.

Фермери вірили в оповіді про великих богів. Вони будували храми для улюбленого бога, проводили святкування на його честь, приносили йому жертви, дарували йому землі й давали десятини. У перших містах стародавніх шумерів близько шести тисяч років тому храми були не лише місцями для молитов, а й найважливішими політичними та економічними центрами. Шумерські боги виконували функцію, аналогічну сучасним брендам і корпораціям. Нині корпорації — це штучні юридичні суб’єкти, що мають свою власність, позичають гроші, наймають працівників і стимулюють економічне підприємництво. У стародавніх містах Урук, Лагаш і Шуруппак боги функціонували як юридичні особи, що могли мати у своїй власності поля й рабів, давати й отримувати позики, платити заробітну плату й будувати дамби і канали.

Позаяк боги ніколи не вмирали й не мали дітей, щоб ті позивалися за їхню власність, то їхня власність і влада щораз збільшувалися. Дедалі частіше шумери виявляли, що працюють на богів, беруть позики в богів, обробляють божеську землю й платять їм податки та десятини. Так само як сучасний Джон у Сан-Франциско — найманий працівник Google, а Мері працює на Microsoft, у стародавньому Уруку одна особа працювала на великого бога Енкі, тоді як її сусіда працював на богиню Інанну. Храми Енкі й Інанни виділялися в ландшафті Урука, а їхні небесні імена прикрашали будинки, продукти й одяг. Для шумерів Енкі й Інанна бути так само реальні, як Google і Microsoft для нас. Порівняно з їхніми попередниками — привидами й духами кам’яної доби — шумерські боги були дуже впливовими особами.

Можна не говорити про те, що ці боги фактично не робили свій бізнес із простої причини — вони ніде не існували, окрім як у людській уяві. Щоденною діяльністю управляли священики храмів (подібно до того, як Google і Microsoft мусять наймати людей із плоті й крові, щоб керувати їхніми справами). Але, позаяк боги здобували дедалі більше власності та влади, священики були не в змозі впоратися із цим. Вони могли представляти могутнього небесного бога чи всім відому земну богиню, однак самі були смертними, отже, могли помилятися. Їм важко було запам’ятовувати, яка нерухомість, сади й поля належали богині Інанні, які робітники Інанни вже отримали свою платню, які орендарі богині ще не сплатили ренту і який відсоток богиня встановила боржникам. Це була одна з причин того, що у шумерів, як і скрізь по світу, людські мережі співпраці не могли помітно розширитися навіть через тисячі років після Аграрної революції. Не існувало величезних королівств, широких торговельних мереж та універсальних релігій.

Цю перешкоду було нарешті усунуто близько п’яти тисяч років тому, коли шумери винайшли письмо і гроші. Ці сіамські близнюки, народжені від тих самих батьків одночасно і в тому самому місці, зняли обмеження людського мозку на обробку даних. Письмо й гроші дали змогу почати збирати податки із сотень мільйонів осіб, створювати складні бюрократичні структури й встановлювати потужні королівства. У шумерів ці королівства адміністрували від імені богів люди — священики-правителі. У сусідній долині Нілу люди пішли ще далі, об’єднавши священика-правителя з богом, створили живе божество — фараона.

Єгиптяни вважали фараона живим богом, а не його священним заступником. Увесь Єгипет належав цьому богові, і всі люди повинні були виконувати його накази і платити податки, які він установив. Так само як у шумерських храмах, у Єгипті бог не керував особисто своєю бізнес-імперією. Деякі фараони правили залізною рукою, інші проводили час у банкетах і розвагах, однак в обох випадках практичне адміністрування Єгипту покладалося на тисячі письменних посадовців. Як і будь-яка інша людина, фараон мав біологічне тіло з біологічними потребами, бажаннями й емоціями. Однак біологічний фараон мало що вирішував. Реальним правителем долини Нілу був уявний фараон, який існував в оповідях, що їх мільйони єгиптян переказували одне одному.

Поки фараон сидів у столичному місті Мемфіс, поїдаючи виноград у своєму палаці й розважаючись із дружинами та коханками, посадовці фараона об’їжджали всю країну вздовж і впоперек — від Середземноморського узбережжя до Нубійської пустелі. Бюрократи розраховували податки, які мало платити кожне село, записували їх на довгий сувій папірусу й відправляли до Мемфіса. Коли із Мемфіса надходив письмовий наказ набрали солдатів до армії чи робітників для якогось будівництва, посадовці збирали потрібних чоловіків. Вони вираховували, скільки вміщувала королівська гамазея, скільки робочих днів треба для очищення каналів і водосховищ і скільки качок і свиней послати до Мемфіса, щоб гарем фараона міг добре харчуватися. Навіть коли живе божество помирало і його набальзамоване тіло несли в пишній поховальній процесії до королівського