Читати книгу - "Таємна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я поїв на самоті й вертався до себе засніженим надвечір’ям із безрадісним, кислим відчуттям, ніби став жертвою якогось розіграшу.
О сьомій я зателефонував Френсісові, але мені ніхто не відповів. Як і у квартирі Генрі.
До півночі я читав греку. Потім почистив зуби, вмився і, майже готовий лягати спати, усе ж таки ще раз спустився вниз і набрав номер. І знову тиша по всіх адресах. Після третього дзвінка я забрав свій четвертак та пожбурив його в повітря. А за тим спонтанно набрав номер Френсіса за містом.
Як і раніше, ніхто не відповідав, але щось підказало мені повисіти на лінії довше, ніж було б слід. Десь після тридцятого дзвінка в слухавці клацнуло і пролунав грубий голос Френсіса: «Алло!» Він зумисне намагався басити, аби видатися кимось іншим, але мене йому не одурити. Він не терпить, коли дзвонить телефон і ніхто не бере трубку. Я вже чув цей дурнуватий тон раніше, і не раз.
— Алло! — повторив він, і силувано глибокий голос насамкінець затремтів. Я натиснув на важіль і почув довгий гудок у слухавці.
Я був утомлений, але спати не міг; мої роздратування й розгубленість набирали сили, підживлювані та розпалювані дивним відчуттям дискомфорту. Я ввімкнув світло та порився в книжках, доки не знайшов роман Реймонда Чендлера, який привіз із дому. Він уже був читаний, тому я вирішив, що сторінка чи дві наженуть на мене сон, але більшість сюжетних ліній уже підзабулися, тому перш ніж я оговтався, то встиг проковтнути з п’ятдесят сторінок, а потім і всі сто.
Минуло кілька годин, мені в очі ніби хто сірники повставляв. Радіатори в кімнаті шкварили на повну, і повітря в ній пересохло та розпеклося. Хотілося пити. Я дочитав розділ до кінця, підвівся, накинув пальто на піжаму й спустився взяти баночку «кока-коли».
Видраяна Трапезна стояла порожня. Усе в ній пахло свіжою фарбою. Я пройшов через пральню (незайманої чистоти, яскраво освітлену, нетутешню через бежеві стіни, на яких не лишилось і сліду графіті, що ними її рясно прикрасили протягом минулого семестру) і купив банку «коли» в одному з апаратів, які гуділи в далекому кінці зали.
Повертався я іншим шляхом і раптом здивовано почув лунку деренчливу музику з кімнати відпочинку. По телевізору показували, як засніжені перешкодами Лорел і Гарді[91] намагаються підняти рояль довжелезними сходами. Спершу мені здалося, що телешоу йде для порожньої аудиторії, аж раптом я помітив скуйовджену біляву чуприну, що схилилася на бік самотнього диванчика перед самим ящиком.
Я підійшов і сів поруч.
— Як справи, Банні? — поцікавився я.
Він кинув на мене скляний погляд і за секунду чи дві нарешті впізнав свого одногрупника.
— А-а-а, Річі-Річардику, — в нього заплітався язик. — Га?
Він відригнув.
— Щиро, чорт забирай, кажучи, фігово.
— Перепив?
— Нє-а, — різко відповів він. — Шлунковий грип.
Сердешний Банні. Нізащо у світі не визнав би себе п’яним, постійно знаходив виправдання: то в нього болить голова, то виписали рецепт на нові окуляри. Він у принципі був таким. Одного разу після побачення з Меріон він об’явився на сніданку з повною тацею молока та пончиків. Коли він умостився за столом, я помітив над коміром здоровенний фіолетовий засос. «Бане, де це тебе так втрафило?» — поцікавився я. Банальний жарт його по-справжньому образив. «Упав зі сходів», — грубо відповів він і мовчки доїв пончики.
Я вирішив підіграти легенді про шлунковий грип.
— Мабуть, щось за кордоном підчепив? — запитав я.
— Можливо.
— До лікаря ходив?
— Ні. А що вони зроблять? Треба дати йому минути самому. Тому краще не сидіти зі мною поруч, старий.
І хоча я примостився на протилежному краю диванчика, довелося відсунутись від Банні ще далі. Якийсь час ми сиділи й дивилися телевізор, не говорячи один одному ні слова. Сигнал був препаскудний. Оллі щойно насунув Стенового капелюха йому на очі, Стен блукав колами, натикався на різні речі й відчайдушно смикав за криси обома руками. Він наскочив на Оллі, і той ляснув його по лобі основою долоні. Озирнувшись на Банні, я помітив, що він із головою занурився в перегляд. Його погляд прикипів до екрана, і навіть трошки відкрився рот.
— Банні, — гукнув я.
— Га? — не відриваючи очей від телевізора, спитав він.
— Де всі?
— Сплять, мабуть, — роздратовано відповів він.
— Двійнята ж у місті?
— Певно.
— Ти бачився з ними?
— Ні.
— Що з усіма коїться? Ти злишся на Генрі чи як?
Банні нічого не відповів. Дивлячись на його профіль, я розумів, що вираз його обличчя абсолютно відсутній. На якусь мить я геть зневірився та втупився знов у телеекран.
— Ви що, погризлися в Римі?
Раптом він так шумно прокашлявся, аж я подумав, нібито він зараз заявить мені, щоб я не пхав носа не у свою справу, натомість він тицьнув кудись пальцем і поцікавився:
— Ти питимеш свою «колу»?
А я вже геть було про неї забув. Так і не почата, запітніла, вона лежала на дивані. Я передав йому бляшанку, Банні відкрив її, жадібно припав до горлечка, після чого знову зригнув.
— «Пауза, яка освіжає», еге ж? — Трохи помовчавши, він додав: — Дам-но я тобі одну пораду про Генрі, друзяко.
— Яку?
Він іще раз добряче відсьорбнув і знову відвернувся до телевізора.
— Він геть не такий, яким ти собі його можеш уявити.
— Що це значить? — витримавши довгу паузу, запитав я.
— Це значить, що він геть не такий, яким ти собі його можеш уявити, — повторив цього разу голосніше Банні. — Чи Джуліан може уявити, чи будь-хто інший. — Він знову присмоктався до банки. — Деякий час він і мною крутив, як циган сонцем.
— Еге ж, — якось невпевнено зреагував я ще по одній тривалій паузі.
У думках закрадалося незручне припущення, що, можливо, це все якось пов’язане із сексом і мені подробиць ліпше не знати. Я ще раз подивився на його профіль: напринджений, роздратований, окуляри опущені на гострий кінчик невеличкого носа, жовна трохи грають там, де починається лінія щелепи. Невже Генрі під’їжджав до нього в Римі? Неймовірно, але й така гіпотеза не виключена. У такому разі можна уявити, яка офігенна буча там зчинилася. Нічого іншого, здатного спровокувати стільки перешіптувань і таємничості, я уявити не міг. Принаймні настільки потужного, щоб аж так вплинути на Банні. Серед нас тільки він мав дівчину, і я навіть не сумніваюся, що вони з нею спали. Але це не заважало йому вдавати неабиякого святенника. Він заводився з півоберта, легко ображався і, по суті, лицемірив. Крім того, цей невпинний грошопад,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна історія», після закриття браузера.