Читати книгу - "Співці зла, Марчін Швонковський"

будівля перебувала під постійною охороною – про всяк випадок – але вчені та студенти поволі поверталися, прибираючи зруйновані приміщення, засмічений двір та ремонтуючи, що могли, за допомогою зборів та пожертв від Катаріни. Скрізь, де були науковці, одразу ж виникала атмосфера церемоніального роздуму – і університет у Вюрцбурзі не був винятком.

Шенк трохи поговорив з командиром варти. Тут більше не було чого охороняти, тому він відправив його та загін до квартирмейстера, щоб офіцери знайшли їм щось цікавіше. Потім кивнув старому ключнику, який з'явився нізвідки кілька тижнів тому, і повернувся на свою попередню посаду, ніби його ніколи і не виселяли. Юнак вийшов на подвір'я. Місце, яке супроводжувало стільки його страждань і емоцій, не викликало в ньому жодних особливих емоцій – він не був сентиментальним. Однак він вважав, якщо студенти та професори ще не прибрали в лекційних залах, то ліжка та спальні місця, залишені розенкрейцерами, можуть стати в пригоді як житло для солдатів або поранених.

Він дістався до кабінету Андреае і також відіслав звідти охоронців. Пройшов крізь великі дубові двері з фарисеєм та збирачем податків, як завжди, всупереч наміру художника-різьбяра, навіть не подумавши про притчу. Натомість він підійшов до секретеру та поліз до шухляди. Та була зачиненою. Шенк озирнувся навколо в пошуках ключа, але ніде зверху його не знайшов. Втративши терпіння, він витягнув кинджал і виламав замок. Всередині і справді була невелика книжка у шкіряній палітурці. З цікавості він перегорнув кілька сторінок: в книжці була якась незрозуміла тарабарщина. Він не знав цих символів, вони не були схожі на звичайні літери. Навіщо, це вимагало стільки клопоту? Шенк не знав. Насправді, його це мало цікавило. Він пішов на кухню і, не соромлячись зайвих слів, кинув книгу в полум'я каміна. Книжка згоріла за лічені секунди. Він потер руки.

Гаразд, а де ж може бути цей клятий кристал?

Його самого не було при тому, як Ханов ховав знахідку. Тоді сам він вирушив на схід, щоб наглядати за затопленням вірідієвих шахт. Великий шматок зеленого мінералу залишили в руках генерала, а коли Шенк повернувся, його вже не було – і на цьому все. Вони ніколи про це не говорили, бо навіщо їм це було б? Шенк намагався згадати, чи хтось допомагав саксонцю з цим завданням, але нічого не спадало на думку. Іншими словами, йому потрібно було знайти голку в копиці сіна, і в нього не було абсолютно жодних підказок, які могли б його до неї привести.

Логічним наступним кроком здавалося б було перевірити, чи не прокинувся, часом, Ханов і просто не міг видати місцезнаходження дорогоцінного скарбу. Шенк зітхнув — йому не подобалося бігати, як кіт з бичачим міхуром — і вирушив назад до замку. Щойно він повернувся на вулиці міста, какофонія хаотичних приготувань до облоги, здавалося, досягла апогею. То тут, то там з'являлися групи п'яних городян, які чудово знали, що алкоголь незабаром конфіскують для військових потреб, і намагалися максимально використати його, поки була така можливість. Вози селян, що втікали в села, та дворян, що поверталися зі своїх маєтків, котилися бруківкою, час від часу застрягаючи в натовпі. Місто вирувало від прокльонів, сварок, суперечок, голосіння та тріскоту батогів.

Щойно Шенк вийшов на ринок, то одразу зрозумів, що щось не так. Натовп був аж надто щільним і зосередженим, щоб створитися випадково. Здавалося, що схвильований натовп тиснувся до південного кінця площі. Пройти було неможливо. Юнак звернувся до одного з міських охоронців, що стояв на рогатках, і якого абсолютно не турбувала метушня.

– Що тут відбувається?

– Натовп дістали до живого, — байдуже сказав чоловік, всією вагою спираючись на древко партизани[10].

– Гаразд, але через кого?

– За бургомістра Вітгенштейна. Хтось крикнув, що облога через нього. І так люди зібралися.

– Але ж це повна нісенітниця.

– Ви мені це кажете, пане підканцлере? Їм це потрібно, - він кивнув підборіддям у бік натовпу.

– І ти, нікчема, просто стоїш і не соромишся? Їх треба розігнати, зараз не час для таких витівок! – вибухнув Шенк.

– Що мені до того, чи життя не дороге? – Гвардієць плюнув на землю. – Нас на цьому ринку всього вісім.

– Тоді йди на гауптвахту, ідіоте! Або ще краще, до північної брами та приведи сюди загін мушкетерів. Негайно!

Вартовий неохоче випростався, поправив шкіряний панцир і, дивлячись на Шенка спідлоба, пішов виконувати наказ. Він не поспішав, тому Шенк накричав на нього та вдарив його ногою під зад – лише тоді солдат побіг підтюпцем, але юнак був упевнений, що той після першого ж повороту сповільниться. Це лише переконало його, що з міської варти буде в майбутній битві втіхи буде мало.

Чекаючи підкріплення, він нервово ходив перехрестям вулиць, що прилягали до ринкової площі. Ситуація ставала небезпечною – на площу стікалося все більше людей, переважно з району бідноти. То тут, то там у натовпі з'являлися мотики, палиці та дубові палиці, зняті з решітчастих возів. Єдиним позитивним моментом було те, що більшість містян були тверезими – інакше вони б, мабуть, уже вдерлися до кам'яниці, ворота якої почали небезпечно скрипіти.

– Давай бургомістра сюди! І шию його на колоду! Вітгенштейн, ти свиня!– пролунали крики. - Вилазь, боягузе! Ми всі помремо через тебе!

Шенк чекав, дедалі більше нервуючи. Його дратували ці люди, їхня безладність, їхня безглузда впертість, з якої нічого доброго не виходило – бо кожен із них міг хоча б носити каміння для стін або наповнювати цистерни, щоб гасити пожежі. Він не міг збагнути такої марної трати часу та зусиль, тим паче, що знав, що бургомістр не має абсолютно жодного відношення до наближення армії. Гнів натовпу просто мав зосередитися на якомусь представнику влади. "Я, вам, курва, дам владу", — подумав він з ненавистю і тут почув барабанний дріб.

Загін зі ста мушкетерів з північної брами прибув в дисциплінованому строю. Командир одразу помітив Шенка, який вийшов їм назустріч, і вдарив себе кулаком в груди куртки.

– Розігнати цей натовп, негайно! – гаркнув юнак.

Мушкетери розбіглися, як мурахи, здавалося б, хаотично, але кожен з них чудово знав, куди прямувати, і яка його роль у підрозділі. За лічені хвилини вони зайняли позиції в кутку ринкової площі, перекривши дорогу до двох вулиць, що вели з неї. Перш ніж натовп встиг усвідомити, що відбувається, передній ряд стрільців вже вишикувався в акуратний ряд із п'ятдесяти стволів, розподіляючи всю свою руйнівну міць на якомога більшу відстань. Позаду