Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

знаємо тепер, що абсолютного миру із нацистами можна досягти, лише повністю капітулювавши перед ними». У відповідь він закликав застосувати «великий арсенал демократії». Цей арсенал пустили в діло, коли японці несподівано атакували Перл-Гарбор. Черчилль записав у своїх мемуарах, що в момент нападу Японії на Америку знав, що «зрештою ми переможемо!».

І Америка справді вийшла з війни переможницею. І знову, як у всіх війнах, це далося коштом внутрішніх ресурсів: найвідомішим і найганебнішим із них було рішення уряду інтернувати 120 тисяч осіб японського походження, більшість із яких були американцями (у грудні 1944 року Рузвельт припинив дію цього наказу). Але без втручання Америки в Другу світову ймовірність панування на всьому європейському континенті нацистської Німеччини або Радянського Союзу була майже стовідсотковою. Голокост без сумніву тривав би довше й закінчився би повним винищенням залишків європейського єврейства. Домінування Японії в Тихоокеанському регіоні тривало б, а її тиранія поширилася б далі. Розроблення Америкою ядерної зброї та її застосування в Хіросімі й Нагасакі аж ніяк не мали на меті долучитися до загальної бійні; використана прицільно й ощадливо, вона швидко поклала край війні та заклала засади доби взаємного ядерного стримування, що різко скоротило число воєнних жертв у наступні десятиліття.

Великі добрі діяння Америки не припинились із закінченням Другої світової війни. У повоєнний період Америка стала єдиним бар’єром як проти радянського панування, так і проти повернення в темну добу економіки. Америка виявилася неушкодженою на внутрішніх фронтах — єдиною з великих країн світу, що не зазнала значних руйнувань у межах своїх кордонів. Америка виробляла 42% промислових товарів, 80% автомобілів, 57% сталі. Західна Європа лежала в руїнах. Радянська імперія простяглася від Сибіру до Східної Німеччини. США залишилися стіною Заходу для захисту від домінування Совєтів, проти «залізної завіси», як назвав це Черчилль. До 1948 року США розробили план надання понад 15 мільярдів доларів для відбудови сплюндрованої Європи — до 5% ВВП Америки на той час. Джордж Маршалл, батько так званого плану Маршалла, пояснював: «Наша політика не спрямована проти будь-якої з країн, вона націлена проти голоду, злиднів, відчаю і хаосу». США перетворили Німеччину та Японію на демократичні республіки й допомогли фінансувати відбудову Франції, Британії та Італії. США відіграли провідну роль і у формуванні Організації Північноатлантичного договору (НАТО) — альянсу демократичних держав, які об’єдналися для спільного захисту від радянської агресії. Коли в 1948 році Совєти пригрозили заблокувати Берлін, закривши автошляхи, залізниці й канали, Сполучені Штати організували повітряний міст, яким за рік у Західний Берлін було доставлено понад 2,3 мільйона тонн вантажів — так було збережено це вільне місто всередині комуністичної Східної Німеччини. «Ми залишаємося. Крапка», — сказав Трумен. І Сполучені Штати залишилися. У 1949 році Радянський Союз був змушений зняти блокаду.

Тим часом Совєти активно розширювали свою глобальну присутність, охопивши Кубу і Південну Америку. В Азії, з їхньою допомогою, комуністична тиранія постала від Китаю до Кореї. І знову Америка виступила вперед. У Кореї Сполучені Штати пожертвували десятками тисяч хоробрих американців задля гарантії свободи людей, які живуть за тисячі миль від берегів Америки. Як висловився президент Гаррі Трумен у публічному зверненні 1950 року, проголошуючи зобов’язання Америки щодо акції ООН у Кореї: «Напад на Корею знімає всі сумніви з того, що комунізм перейшов від прихованої підривної діяльності для захоплення незалежних держав до прямого збройного вторгнення і війни». США втратили близько 45 тисяч убитими, проте Південну Корею було звільнено.

А Америка невпинно зростала економічно. З поверненням чоловіків із війни в глобальну економіку, залежну майже в усьому від продуктивності Америки, почався злет. Люди одружувалися рано й з ентузіазмом народжували дітей, що спричинило так званий бебі-бум. Уряд всіляко стимулював придбання власного житла і здобуття вищої освіти, а фокус уваги американців потроху перемістився з виробництва товарів на послуги. По всьому світі розкинулися величезні корпорації, які тепер домінували в промисловості. Водночас існували й системні проблеми. Тримати першість у світі, зруйнованому війною, Америці було неважко. Та чи втрималася б вона в лідерах серед міжнародних конкурентів, беручи до уваги роздуті витрати, пов’язані з надмірними профспілковими контрактами, самовпевненим урядуванням, державними субсидіями та торговим протекціонізмом? І головне: чи могла економіка продовжувати зростати, коли американці почали гаряче прагнути утопічного європеїзму?

Доба хаосу

Шістдесяті роки починалися тріумфально. Президентом обрали Джона Френсіса Кеннеді, лідера нового покоління оптимістів. Економіка Америки процвітала, й хоча Радянський Союз обійшов Штати в космічних перегонах на орбіті, Кеннеді присягнув, що Америка візьме реванш на Місяці. Кеннеді, палкий антикомуніст, також відправив американські війська у В’єтнам, маючи на меті подолати радянську агресію, яка могла б поширитися, як ефект доміно, по всій Східній Азії. Кеннеді мав далекосяжні плани на зміни в законодавстві, щоб припинити жорстокість законів Джима Кроу, що закріпили за чорношкірими американцями статус «людей другого сорту» на ціле століття після Громадянської війни.

Після вбивства Кеннеді надія перетворилася на гнів. Іноді, як у ситуації з рухом за громадянські права, це був гнів не тільки праведний, а й цілком необхідний. Попри суворість законів Джима Кроу, афроамериканці героїчно виборювали свою частку американської мрії — свободи, обіцяні їм Декларацією незалежності, а потім Лінкольном і радикальними республіканцями. Вони билися за свою економічну незалежність, своє право на участь у політичному житті, право на свободу. Попри «Джима Кроу», рівень бідності чорношкірих знизився від 87% 1940 року до 47% 1960-го. Як зауважують Стівен і Ебіґейл Тернсторми: «Частка чорних сімей, які мусили жити на дохід, нижчий від межі бідності, скоротилася вдвічі». І це сталося «ще до того, як Закон про громадянські права 1964 року заборонив практики “Джима Кроу” у сферах праці, освіті й місцях громадського користування. Це сталося задовго до початку “Війни з бідністю” й інших численних програм “Великого суспільства” [президента Ліндона Джонсона], покликаних підвищити рівень життя для бідних».

З початком доби громадянських прав настав кінець законній дискримінації у Сполучених Штатах — дарма що цей процес забрав багато часу, а соціальний прогрес у цій сфері почався навіть до впровадження повного законодавчого захисту. Закон про громадянські права 1964 року заборонив дискримінацію в публічному просторі й у «місцях громадського користування». Закон про права голосу 1965-го гарантував виконання П’ятнадцятої поправки на федеральному рівні. Свобода знову взяла верх над рабством і сегрегацією. Та це не означало, втім, що настав кінець расизму. Неформальна сегрегація тривала, хоч кількість проявів расизму за всіма параметрами різко скоротилася в наступні десятиліття. Проте центральний принцип американської історії та життя набув не баченої досі