read-books.club » Детективи » Загадка «Блакитного потяга» 📚 - Українською

Читати книгу - "Загадка «Блакитного потяга»"

148
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Загадка «Блакитного потяга»" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 63
Перейти на сторінку:
виказувало себе в сотні різних ледь помітних ознак.

– Гадаю, ви завжди були гравцем. Вам імпонує дух азарту.

– Гравцем – щодня й у будь-якій ситуації? Ви недалекі від істини. А вам хіба не здається, що це якось стимулює? Поставити на кін усе, піти ва-банк – нічого з цим не зрівняється.

І хоча міс Ґрей вважала себе врівноваженою та флегматичною, а все ж її реакцією стало відчуття легкої схвильованості.

– Я хочу поговорити з вами, – повів далі Дерек, – хтозна, коли мені випаде інша нагода? Шириться думка, наче я вбив свою дружину – ні, прошу, не перебивайте мене. Вона, звісно ж, абсурдна. – Він хвилину-другу помовчав, а потому продовжив і тепер говорив обдуманіше. – Маючи справу з тутешньою поліцією та органами місцевої влади, мені доводиться вдавати… скажімо так… певну пристойність. Але з вами я волів би не прикидатися. Шлюб із розрахунку відповідав моїм намірам. Я саме шукав багату наречену і тут познайомився з Рут ван Олдін. З вигляду вона була наче тендітна Мадонна, і я… ну… понаприймав усіляких правильних рішень… але гірко розчарувався. Моя дружина кохала іншого, навіть коли виходила за мене. А мною ніскілечки не переймалася. О, я не скаржуся: наш союз був цілком респектабельною оборудкою. Їй закортіло Леконбері, а мені закортіло грошей. Проблемою стало американське походження Рут. Я в її очах був яйця виїденого не вартий, проте їй би хотілося, щоб ще й день при дні танцював коло неї. Вона знову й знову ледь не відкритим текстом заявляла мені, що купила мене і що я – її власність. Ну а я в результаті поводився з нею по-свинськи. Мій тесть вам це підтвердить і матиме стовідсоткову рацію. На момент смерті Рут мені загрожував повний крах. – Він раптом розсміявся. – Бо тому, хто стає на шляху в такого, як Руфус ван Олдін, повний крах і справді загрожує.

– А далі? – тихо спитала Кетрін.

– А далі… – Дерек знизав плечима. – Рут хтось убив – просто рука Провидіння.

Він знову засміявся, і звук його сміху болісно зачепив її – міс Ґрей аж здригнулася.

– Так, – сказав Кеттерінґ, – вийшло не надто вишукано. Але це щира правда. А тепер я скажу вам іще дещо. З першої ж миті, щойно побачивши вас, я зрозумів, що ви єдина жінка на світі, яка створена саме для мене. Я відчув… страх перед вами. Гадав, що ви можете принести мені нещастя.

– Нещастя? – різко перепитала Кетрін.

Чоловік уважно глянув на неї.

– Чому ви повторюєте це таким тоном? Що вам спало на думку?

– Згадала, що казали мені люди.

Дерек раптом широко посміхнувся.

– Про мене вони вам, люба, багато чого наговорять, і більшість сказаного буде правдою. Так, і навіть гірше – є дещо, в чому мені ніколи не зізнатися вам. Я завжди був гравцем – і то йшов на неабиякий ризик. Про це я вам не розповім ані тепер, ані колись пізніше. Із минулим покінчено. Але я й справді хотів би, щоб ви повірили мені в одному: врочисто присягаюся вам, що не вбивав своєї дружини.

Він виголосив ці слова з усією серйозністю, а все ж вчувався у них і якийсь наліт театральщини. Зустрівшись із її стривоженим поглядом, Дерек продовжив:

– Знаю. Днями я збрехав вам. Бо дійсно заходив тоді в купе до дружини.

– Он як, – кинула Кетрін.

– Мені складно пояснити навіщо, але я спробую. Це був суто імпульсивний вчинок. Бачте, в чім річ: я практично шпигував за нею. У потягу силкувався не потрапити їй на очі. Мірей сказала мені, що Рут планувала зустрітися з графом де ля Рошем у Парижі. Ну й от, я начебто на власні очі переконався, що це виявилося неправдою. Тож відчув себе присоромленим і раптом подумав, що було б непогано раз і назавжди з’ясувати з нею стосунки. А тому відчинив двері й увійшов.

Він змовк.

– Так? – м’яко підбадьорила його жінка.

– Рут, відвернувшись до стіни, лежала на полиці і спала – мені було видно тільки її потилицю. Я міг би, звісно, розбудити її. Але раптом відчув, що цього робити не варто: зрештою, що ми могли сказати одне одному такого, чого не казали вже сотню разів? А вона ще й так мирно спала. Тож я залишив купе, щосили стараючись не шуміти.

– Але навіщо було брехати поліції? – спитала Кетрін.

– Бо я не зовсім дурень. А тому одразу ж збагнув, що з погляду мотиву з мене ідеальний убивця. І варто мені зізнатися, що я заходив до її купе за мить до злочину, як сам поставлю на собі хрест раз і на віки вічні.

– Ясно.

Чи й справді їй було ясно? Жінка не могла сказати з упевненістю. Вона відчувала магнетизм особистості Дерека, але щось у ній опиралося цьому, стримувало її…

– Кетрін…

– Я…

– Ви знаєте, що я небайдужий до вас? А ви… вам до мене не байдуже?

– Я… не знаю.

Кетрін дала маху: чи то знала, чи то не знала. Якби… якби лише…

Міс Ґрей у відчаї роззирнулась довкола, неначе шукаючи допомоги. На її щоках проступив ніжний рум’янець, коли вона побачила високого, білявого чоловіка, який, кульгаючи, поспішав алейкою в їхньому напрямку, – майора Найтона.

Коли вона гукнула його, то в її голосі пролунали полегшення та несподівана теплота.

Дерек із темним, наче грозова хмара, обличчям насуплено підвівся.

– Леді Темплін збирається зробити ставку? – безтурботно промовив він. – Треба піти й пояснити їй переваги моєї системи.

І, різко розвернувшись, залишив їх удвох. Кетрін знову опустилося на лаву. Її серце тріпотіло у рваному ритмі, але доки вона сиділа, обмінюючись порожніми фразами з досить соромливим чоловіком поруч себе, як самовладання повернулося до неї.

І нажахано усвідомила, що й майор Найтон, як тільки-но Дерек, теж відкриває перед нею душу, але зовсім по-іншому.

Говорив він нерішуче й затинаючись. Слова вимовлялися із численними запинками, а красномовством навіть не пахло.

– Із першої ж миті, коли я побачив вас… я… мені, певно, не слід би квапитися з цією розмовою… але містер ван Олдін може поїхати звідси в будь-який день, і тоді я не матиму іншого шансу. Знаю, що ви не можете мати почуттів до мене так скоро – це неможливо. І в будь-якому разі самовпевнено з мого боку… Я маю деякі кошти, хоча й невеликі – ні, прошу, не відповідайте негайно. Неважко здогадатися, якою буде ваша відповідь. Але на той випадок, коли я несподівано поїду, мені просто хочеться, щоб ви знали: я небайдужий до вас.

1 ... 43 44 45 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадка «Блакитного потяга»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загадка «Блакитного потяга»"