Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

— Тоді хто? — Лукар наполягав на відповіді.

Блондинка зітхнула, ніби шкодуючи про свою різку реакцію, але відступати не збиралася.

— Скоро самі дізнаєтеся, — промовила вона, її губи знову розтягнулися в посмішці, але очі залишалися холодними.

Вона відчинила двері й, не сказавши більше ні слова, вийшла, залишивши їх у ще більшій невідомості, ніж раніше.

Пройшло багато часу. Лукар нервово ходив по кімнаті, а Ділан сидів у тіні, обмірковуючи все, що сталося. Він запитував себе, як він опинився в ув'язненні, де прорахувався, де зробив помилку. Чому все вийшло так, як вийшло? І, звісно, що хоче від них ця блондинка, яка так сміливо поводиться з ними, як із дрібними фігурами на шахівниці.

Але в голові Ділана було ще одне питання, яке він намагався відганяти, хоч воно і продовжувало непокоїти його. Ділан зціпив зуби й заплющив очі, намагаючись прогнати образ, який знову і знову з’являвся в його голові. Кейт, яка сидить на колінах у сукуба, її руки на його шиї, їхні губи зливаються в поцілунку.

Його кулаки стиснулися. Чому це так його зачіпало? Чому саме ця сцена не давала йому спокою більше, ніж їхнє ув’язнення, більше, ніж невідомість, у якій вони опинилися?

— Годі, — пробурмотів він собі під ніс.

Лукар зупинився, кинути на нього короткий погляд.

— Що?

— Нічого, — швидко відповів Ділан, відводячи очі.

Лукар зморщив лоба, але не став наполягати. Він знав цей погляд — Ділан глибоко в собі щось аналізував, і, судячи з його напруженої щелепи, висновки йому не подобалися.

Але Ділан сам не розумів, що його дратувало більше — ця сцена чи його власна реакція на неї.