Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

на Багами. Кожен, у кого в тій країні є бізнес, має свої довбані секрети.

— Співак заграє одночасно і з Папою Ло, і з Шотою Шерифом.

— Скажи-но мені те, чого я не знаю.

— Папа Ло думає зустрітися з Шотою Шерифом і всерйоз перетерти без сторонніх вух. Вони, до речі, обидва перестали їсти свинину.

— Ого! Цього я не знав. І що вони там обидва затівають? Справді, про що вони можуть бесідувать? І що означає те, що вони обидва перестали їсти свинину? Растаманами стають? Це все Співакові справи? Він їх розкручує на розмову?

— Тобі справді тре’ допомога, щоб відповісти на це питання?

— Нігере, ти говори, та не забалакуйся.

— На себе подивись... Тепер ціна зросла.

— Ти це лайно ЦРУ розкажи.

— Раста не працює на ЦРУ.

— А я, Джосі Вейлзе, не працюю на тебе. Тому скористайся моєю дурною порадою — і виходь через двері. І більш сюди не повертайся.

— Ром я беру з собою.

— Бери вже й дві склянки — може, хоч манерам навчишся.

— Ха-ха. Ну ти таки щось. Диявол, і той, глянувши на тебе, махне рукою. Ти реально щось із чимось.

Чоловік іде, не зачиняючи за собою дверей.

На цих мертвих землях є ще один чоловік, якого я не знаю. Мертвий, який помер не сам; пожежник, що відійшов би з миром, якби загинув на пожежі. Він теж у кімнаті, прийшов разом з гостем на ім’я Джосі Вейлз. Він ходить навколо нього і часом проходить крізь нього, що Вейлз помилково сприймає за протяг, від якого по тілу біжать мурахи. Він намагається вдарити Вейлза, та лише проникає наскрізь. Я колись намагався зробити те ж саме з тим, хто мене вбив, — ударити, штовхнути, стукнути, порізати, — але той лише здригався, як від остуди. Гнів минає, на відміну від спогадів. Я б сказав, що ти з ними живеш, — нестерпно гірка іронія.

Знаю я й оту його історію: він її щоразу викрикує. Ось і тепер — голосить, не бачачи, що в кімнаті я — єдиний, кого можна назвати свідком і хто його слухає. Він примчав на пожежу на Орандж-стрит, пожежник номер сім. Вогонь вирував у житловій двоповерхівці, з вікон шаленими зміями рвалося полум’я; п’ятеро дітей були вже мертві, двоє — застрелені ще до пожежі. Він схопив шланг, хоч знав, що тиск води тут безсилий, але все одно побіг через ворота. Йому обпекло праву щоку, а ліву скроню розірвало кулею. Друга куля вдарила його в груди. Третя ззаду дряпнула шию. І ось тепер він ходить за чоловіком, що відправив його до таких, як я. Джосі Вейлз вибирається через вікно. Пожежник іде слідом. День ще не почався, але вже закінчився.

Частина друга

Нічний наліт[163]

З грудня 1976 року

Ніна Берджесс

сь так живеш собі й не знаєш, поки цього не станеться, — як це воно: передчувати глибоко в душі, що за кілька хвилин тебе зґвалтують? Ох уже ця Кассандра з грецької міфології на шкільних заняттях з історії, які ніхто не слухає, яка й сама себе не чує! До тебе ще не торкнулися, але ти вже звинуватила себе, дурненьку наївну сучку. Зараз, зовсім скоро, тебе ґвалтуватиме мужик у формі, а ти думала, що ці добрі дядечки, вірні слуги закону прийдуть тобі на допомогу — і знімуть кішку з дерева, як у дитячих оповідях про Діка і Дору.

Перше, що ти усвідомлюєш, — як ятрить душу і відбирає розум оте слово «чекати», точніше, його наповнення. І тепер, чекаючи, все, про що ти можеш думати, це: як, якого біса ти лажонулася, впала й опинилася під якимось мужиком? Тебе ще не зґвалтували, але ти знаєш, що це станеться. Загроза очевидна: ти вже втретє ловиш на собі, через люстерко, неусмішливий погляд чоловіка, чия рука мимоволі тягнеться до себе в пах, готуючись до гри, від якої декому буде не до сміху.

Ця повільність сковує тебе, хоча, здавалося б, ще є час щось зробити — вискочити, пуститися навтьоки, заплющити очі й уявити Пляж Скарбів. У твоєму розпорядженні весь час на світі. Бо, коли таке відбувається, це твоя вина. Чому ти не вирвалася? Чому не втекла? Фараон чує мої думки — і тисне на газ, підвищуючи ставки. Чому ти не вириваєшся? Чому не тікаєш? Якщо відчинити дверцята, то можна вистрибнути, обхопивши коліна, і котитися, поки не зупинишся. Потім просто біжи праворуч, у чагарник, лізь через чийсь паркан — так, ти, можливо, собі щось зламаєш, але на адреналіні можна відбігти далеко, дуже далеко (цього мене теж учили в класі). Можна отримати синець на плече, можна зламати зап’ястя. Машина проноситься через четвертий світлофор. «Хочеш нас убити — вперед», — каже другий фараон і сміється.

Я чула історію про жінку, яка прийшла в поліцію заявити про зґвалтування, але їй там не повірили — і зґвалтували ще раз. Ти боїшся, ти відчуваєш запах свого поту і сподіваєшся: цей піт не означає, що вони здогадуються про твій страх. Усього кілька днів тому ти підрізала собі нігті — бо весь цей гламур до біса дорогий, — і ось тепер, через те що в тебе немає нігтів, щоб задряпати цих сучих синів, ти сподіваєшся, що вони про це не здогадуються. Але найбільше ти звинувачуєш себе, виправдовуючи їх ще до того як справа дійшла до суду, — де, ймовірно, засідають такі «законники», які перед тим, як податися на роботу, дисциплінують своїх дружин стусанами; так, ти найбільше гризеш себе — за те, що на тобі немає трусиків. Ти не просто лярва, як казала мати, яка зараз, здається, подивиться на тебе з осудом: мовляв, «ти сама на це напросилася». «Та невже?» — думаю я. А хто велів тобі, мамо, лишатися жінкою, коли у твій дім вдерлося троє озброєних вилупків? Отже, ти теж винна у своєму зґвалтуванні? Невдовзі я починаю розуміти, що мене трясе не від страху, а від люті. Я знімаю правий черевичок — той, що з підбором, — і міцно стискаю. Щойно вони відчинять дверцята, один з них залишиться без ока,