Читати книгу - "Шостий поверх, Ангеліна Кріхелі"

Оскільки залишок вечора Кирило намагався жартувати на тему «Магазину чоловіків і дружин», Клара раз у раз поверталася думками до несподіваного візиту Михаїла до неї на роботу. Тепер уже вона не сумнівалася, що хоч би як зверхньо це звучало, але приходив тільки заради короткого діалогу з нею. Чим вона заслужила таку увагу і чия взагалі увага, намагалася не думати, розуміючи, що в кожної сторонньої допомоги зазвичай є своя ціна.

Саме тому, опинившись удома, наодинці з Ярославом, з полегшенням видихнула. Як добре, що хоча б на це Кирилу вистачило такту — він вирушив ночувати в готель, а не напросився до неї в гості. А завтра сам має намір дослідити «магазин».

Здається, стати друзями в них не вийде. Чи сильно це засмутить Ярослава, чи залишить його особистий простір тільки йому?

— Кір тобі не сподобався? — проникливо запитав Ярик, допомагаючи коханій готувати вечерю для них двох.

У цьому простому дійстві ховалося стільки ніжності. І він мав намір дорожити кожною подібною миттю в їхньому житті. Ярослав здивовано завмер, усвідомивши хід своїх думок.

Клара обережно глянула на нього з-під вій, відзначаючи для себе турботу й тактовність чоловіка. Задумалася на мить про те, чи варто повідомляти йому про зроблені за час його відсутності висновки. Зважилася.

— Ярику... Так уже склалося, що в наших... стосунках, — сказала з пересторогою і подивилася вичікувально. Отримавши схвальну посмішку, розслаблено видихнула і продовжила: — Я завжди заводжу розмову першою.

Ярослав усміхнувся, прокручуючи в пам'яті всі важливі для нього моменти й подумки погоджуючись із її висновком.

— Тож зараз я знову першою вивалю на тебе всю ту купу інформації, яка мучила мене в ті дні, що ти був далеко.

Клара й сама коротко розсміялася, почувши, як звучать її вступні слова.

— Заінтригувала, — задоволено протягнув він, привертаючи Клару до себе для обіймів і короткого поцілунку, що чергувалися з приготуванням вечері.

— Мені категорично не сподобався Кирило. І я скажу про це відразу, щоб у майбутньому він ніколи не опинявся між нами, а ти перед неправильним вибором.

Ярослав задоволено посміхнувся, вкотре переконуючись, що доля послала йому ідеальну особисто для нього суджену.

— Мені здається, що він використовує тебе. Як фон. Зручне для нього тло, щоб кадрити дурочок. Вибач, якщо грубо, — зніяковіла.

— Грубо, — погодився чоловік, задумливо посміхаючись. — Але дуже чесно і в точку. Біда в тому, що до зустрічі з тобою я не помічав цього. Не хотів помічати.

— Але це ще не все, — зітхнувши з полегшенням, продовжила. — До мене приходив Михаїл.

Ярик здивовано насупився.

— Хто це?

— Той дивний тип із «магазину»...

Клара старанно відтворила з точністю майже до слова весь їхній діалог, але висловитися у відповідь йому не дала.

— І я обдумала його слова.

— Щодо розлучення Ірини? — жартівливо підчепив Ярослав.

— Ні...

— Тоді щодо зрад Машиного чоловіка?

Клара жартівливо стукнула його в груди кулачком, розпливаючись в усмішці.

— Щодо того, що ти — моя доля, — зізналася тихо.

— Тобі теж так здається? — у жартівливій зосередженості уточнив Ярослав. — Слухай, я ніколи в житті не жартував стільки, скільки з тобою. А давай завтра до моїх батьків махнемо. Хочу познайомити їх із майбутньою дружиною.

— Знову жартуєш? — ображено насупилася, намагаючись відсторонитися від нього.

— Серйозний, як ніколи.

— Ярику, не жартуй так, будь ласка. Тому що я люблю тебе, і мені від таких жартів бо...

Договорити він їй не дав, кинувшись на радощах заціловувати до болю рідне обличчя.

— І це прекрасно, мила моя! — щасливо вигукнув Ярослав. — І мені все одно, як довго ми з тобою знайомі. Але я точно знаю, що ти — моя доля. І я кохаю тебе!

— Ти, правда, хочеш познайомити мене з батьками? — перепитала невпевнено, коли потік поцілунків вичерпався.

— Ще б пак! Вони тобі точно сподобаються. Ми схожі на них, — з теплотою промовив, притискаючи до себе кохану міцніше. — Можливо, і Львів сподобається тобі. Адже тобі доведеться жити там.

— Чому у Львові? — тут же насупилася Клара. — У мене тут робота.

Кинулася рятувати вечерю, що підгорає.

Ярик похмуро дивився їй у спину.

— Ти вийдеш за мене і логічно переїдеш жити до чоловіка, — пояснив свої умовиводи.

— Не логічно, — похитала головою, відчуваючи, що починає потихеньку закипати від його логіки. — Тому, що в мене тут робота і власне житло. А твоя робота дистанційна. І ти зможеш перебратися до мене. Тобі ж не принципово, де саме працювати.

— Але мені принципово, де жити, — заперечив Ярослав. — У Києві я замерзаю. Тільки ти і здатна мене відігріти в цьому холодному місті.

Клара невдоволено фиркнула.