Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

Вона глибоко вдихнула.

— Після обіду, в день смерті комісара Синґлтона, я їздила до міста по деякі припаси. На зворотному шляху проходила повз молодого помічника скарбника, брата Ательстана, і комісара, які стояли біля дверей контори.

— Брата Ательстана?

— Так. Комісар Синґлтон тримав у руках велику синю книгу і кричав на Ательстана. Він не знизив голосу, коли я проходила біля них. — Вона сардонічно посміхнулася. — Зрештою, я лише служниця.

— І що він сказав?

— «Він думав, що приховає це від мене, поклавши у свою шухляду?» Я запам’ятала його слова. Брат Ательстан заїкався про те, що той не має права нишпорити в приватній кімнаті скарбника, коли його немає, а комісар відповів, що він має право ходити скрізь і що книга по-новому висвітила звіти за останній рік.

— Що на це відповів брат Ательстан?

— Нічого. Він був страшенно переляканий, наче собака, якого викинули з вікна. Комісар Синґлтон сказав, що планує вивчити книгу, а тоді пішов геть. Я пам’ятаю тріумфальний вираз його обличчя. Брат Ательстан кілька хвилин там простояв. А тоді побачив мене. Він кинув на мене лютий погляд, а потім увійшов досередини і грюкнув дверима.

— І ви більше нічого про це не чули?

— Ні, сер. Якраз споночіло, коли це сталося, а потім я почула, що комісар мертвий.

— Дякую, Еліс, — сказав я. — Це може нам дуже допомогти. — Я зробив паузу, уважно роздивляючись її. — До речі, помічник Поер сказав мені, що у вас були проблеми з пріором.

На її обличчя повернувся сміливий вираз.

— У перші дні в монастирі він намагався скористатися моїм становищем. Зараз проблеми немає.

Я кивнув.

— Ви говорите прямо, Еліс, я цим захоплююся. Будь ласка, якщо ви пригадаєте щось, що може допомогти розслідуванню, приходьте до мене. Якщо вам потрібен захист, я дам його вам. Знайду цю зниклу книгу, але жодним словом не обмовлюся про те, що ви говорили зі мною.

— Дякую, сер. А тепер пробачте, мушу асистувати братові Ґаю.

— Робота не підхожа для дівчини.

Вона знизала плечима.

— Це входить у мої обов’язки, і я звикла до мертвої плоті. Моя мати часто обмивала і вбирала покійників у місті.

— У вас більше витримки, ніж у мене, Еліс.

— Так, життя залишило мені небагато ніжних якостей, — сказала вона з раптовою гіркотою.

— Я не це хотів сказати.

На знак протесту я підняв руку. Та коли це зробив, моя рука торкнулася чашки, мало не перекинувши її. Однак Еліс, яка повернулася до столу і стала навпроти мене, швидко простягнула руку й схопила чашку, знову поставивши її рівно.

— Дякую. Клянуся небесами, у вас спритна рука.

— У брата Ґая вічно щось падає з рук у лазареті. А тепер, сер, з вашого дозволу, я мушу йти.

— Звичайно. І дякую, що розповіли мені про скарбника. — Я усміхнувся. — Я знаю, що королівський комісар може бути загрозливою фігурою.

— Ні, сер. Ви інакший.

Якусь мить вона серйозно глянула на мене, тоді швидко розвернулася і вийшла з кімнати.

Я попивав настій, який повільно зігрівав мої нутрощі. Думка про те, що Еліс, здавалося, довіряє мені, також викликала в мене відчуття тепла. Якби я зустрів її в іншій ситуації і якби вона не була служницею…

Я думав про її останні слова. У чому я був «інакшим»? Імовірно, те, що вона помітила в Синґлтоні, наштовхнуло її на думку, що всі комісари — задиристі грубіяни, але чи відчув я щось більше в її словах? Не міг собі уявити, щоб вона відчувала таке саме притягання до мене, як я до неї. Я також пригадав, як вибовкав їй, що Марк переповів мені її розповідь. Це може підірвати її довіру до нього; думка, яку з переляком усвідомив, мимоволі втішила мене. Я насупився, бо ревнощі є одним зі смертних гріхів, і зосередився на тому, що вона сказала про бухгалтерську книгу. Вималювалася перспективна лінія розслідування.

За якийсь час знову з’явився Марк. Коли він відчинив двері, я з полегшенням зауважив, що пиляти перестали.

— Я підписався на бухгалтерські книги, сер. Вісімнадцять великих томів. Помічники скарбника багато нарікають, що це завадить їхній роботі.

— Чума на їхню роботу. Ти замкнув за собою кімнату?

— Так, сер.

— Ти випадково не помічав, чи якась із книг мала синю палітурку?

— Вони всі коричневі.

Я кивнув.

— Мені здається, я знаю, чому брат Едвіг не дає спуску молодому Ательстану. Було щось, чого він нам не сказав. Ми ще поговоримо з нашим скарбником, це може бути важливо…

Я замовк, бо увійшов брат Ґай. Обличчя його було похмуре і бліде. Під пахвою він тримав заплямований фартух, який кинув у кошик у кутку.

— Комісаре, ми можемо поговорити наодинці?

— Звичайно.

Я підвівся і пішов за ним. Боявся, що він підведе мене до тіла бідолашного Велплея, але, на моє полегшення, він вивів мене на вулицю. Сонце почало сідати, кидаючи рожевий відблиск на засніжений сад із травами. Брат Ґай обережно пройшовся поміж рослин, доки не добрався до великого куща.

— Тепер я знаю, що вбило бідолашного Саймона, і це не була одержимість бісом. Я також помітив, як він викручується і розмахує руками. Але до вас це не мало жодного стосунку. Спазми були характерні. І втрата голосу, і зору.

— Характерні для чого?

— Отруєння ягодами з цього куща. — Він струснув гілки, на яких ще трималося кілька чорних мертвих листків. — Беладона. Смертельний паслін, як його називають у цій країні.

— Його отруїли?

— Беладона має слабкий, але характерний запах. Я працюю з нею роками, знаю її властивості. Також знайшов її сліди в кишківнику бідолашного Саймона. І на дні чашки теплої медовухи біля його ліжка.

— Як це було зроблено? Коли?

— Сьогодні вранці, без сумніву. Симптоми з’являються швидко. Я звинувачую себе — якби тільки я чи Еліс увесь час залишалися з ним… — він провів рукою по чолі.

— Ви не могли знати, що це станеться. Хто ще був із ним наодинці?

— Брат Ґабріель відвідав його вчора пізно вночі, після того як ви пішли спочивати, і вдруге — сьогодні вранці. Він дуже засмутився, і я дозволив йому помолитися над хлопцем. А пізніше до нього навідались абат і скарбник.

— Так. Я знав, що вони прийдуть.

— А також сьогодні вранці, коли я зайшов оглянути його, то зустрів там пріора Мортимуса.

— Пріора?

— Він стояв біля ліжка і дивився на нього із стурбованим виразом обличчя. Я подумав, що він занепокоєний наслідками свого жорстокого поводження. — Брат Ґай стиснув губи. — Сік беладони солодкий на смак, а запах занадто слабкий, щоб відчути