Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

— Дуже добре.

— Мені доведеться написати його родині. Я скажу їм те саме…

— Так, ліпше не казати їм, що пріор упевнений у тому, що їхній син горить у пеклі, — кинув я, раптом відчувши огиду до них обох.

Пріор Мортимус розтулив рота, щоб далі сперечатися, проте втрутився абат.

— Спокійно, Мортимусе, нам треба йти. Треба наказати викопати ще одну могилу.

Він відкланявся і пішов, а слідом за ним — пріор, кинувши на мене останній викличний погляд.

— Брате Ґаю, — сказав Марк, — що, на вашу думку, вбило хлопця?

— Я хочу це з’ясувати. Мені доведеться зробити розтин. — Він похитав головою. — Ніколи не легко це робити з тим, кого ти знав. Але зробити це потрібно зараз, доки труп не почав розкладатися. — Він схилив голову і на хвилю заплющив очі в молитві, потім глибоко вдихнув. — Вибачте, я піду.

Я кивнув, і лікар вийшов із кімнати. Було чути, як він повільно крокує до амбулаторії. Ми з Марком кілька хвилин сиділи мовчки. Рум’янець помалу починав з’являтися на його щоках, хоч вони і були незвично бліді. Я все ще почувався приголомшеним, але принаймні перестав тремтіти. Прийшла Еліс із чашкою рідини, що парувала.

— Я приготувала вашу настоянку, сер.

— Дякую.

— У передпокої на вас чекають двоє клерків із контори, з великою купою книг.

— Що? Ах, так. Марку, подбаєш, що їх віднесли до нашої кімнати?

— Так, сер.

Коли він відчинив двері, з амбулаторії долинув звук пилки. Він знову зачинив їх, і я з полегшенням заплющив очі. Зробив ковток напою, який принесла Еліс. Він мав неприємний, мускусний смак.

— Помічне під час потрясінь, сер, покращує настрій.

— Заспокійливе. Дякую.

Вона стояла, склавши перед собою руки.

— Сер, я хочу попросити вибачення за свої слова. Мені не пасувало так говорити.

— Дрібниці. Ми всі були схвильовані.

Вона завагалась.

— Мабуть, ви вважаєте мене дивною, сер, адже я сказала після побаченого: не боюся, що це робота Диявола.

— Ні. Дехто схильний бачити руку Диявола в кожному незрозумілому для них нещасті. Такою була моя перша реакція на те, що я побачив, але, думаю, брат Ґай має інше пояснення. Він зараз… досліджує тіло.

Вона перехрестилася.

— Хоч там що, — продовжив я, — ми не маємо закривати очі на дії Сатани в цьому світі.

— Я думаю…

Вона зробила паузу.

— Продовжуйте. Ви можете відверто говорити зі мною. Прошу, сідайте.

— Дякую.

Вона сіла, вдивляючись у мене своїми пронизливими блакитними очима. У погляді відчувалася настороженість. Я зауважив, яка в неї чиста і здорова шкіра.

— Думаю, що Диявол діє у світі через зло людей, їхню жадібність, жорстокість і честолюбство, а не захоплюючи їхню душу і зводячи їх з розуму.

Я кивнув.

— Я також так думаю, Еліс. Я бачив достатньо тих якостей, про які ви згадуєте, у судах. І не лише серед обвинувачених. А люди, одержимі цими гріхами, були цілком сповна розуму.

Обличчя лорда Кромвеля із приголомшливою яскравістю раптом постало в моїй уяві. Я моргнув. Еліс сумно кивнула.

— Таке зло є скрізь. Іноді мені здається, що жадоба грошей і влади може перетворити людей на ревучих левів, які шукають, що би то зжерти.

— Добре сказано. Але де ж молода служниця могла зіткнутися з таким злом? — запитав я делікатно. — Можливо, тут?

— Я спостерігаю за світом, роздумую над усім. — Вона знизала плечима. — Мабуть, більше, ніж годиться жінці.

— Ні-ні. Бог дав розум жінкам так само, як і чоловікам.

Вона криво всміхнулася.

— Тут із вами мало хто погодиться, сер.

Я зробив ще один ковток настоянки. Відчув, як вона зігріває і розслабляє мої втомлені м’язи.

— Добрий напій. Помічник Поер казав мені, що ви знаєтеся на мистецтві зцілення.

— Дякую. Як я йому розповідала, моя мати була знахаркою. — Її обличчя на мить спохмурніло. — Дехто в місті вважає таку роботу чаклунством, та вона лише збирала знання. Вона здобула знання від матері, а та, своєю чергою, — від своєї матері. Аптекар часто звертався до неї за порадою.

— І ви стали помічницею аптекаря.

— Так. Він багато чого мене навчив. Проте він помер, і я повернулася додому.

— Щоби втратити свій дім.

Вона стиснула губи.

— Так, термін оренди закінчився після смерті моєї матері. Землевласник зруйнував будинок й обгородив нашу ділянку землі для овець.

— Мені жаль. Такі загородження руйнують сільську місцевість. Це питання турбує лорда Кромвеля.

Вона зацікавлено глянула на мене.

— Ви знаєте його? Лорда Кромвеля?

Я кивнув.

— Так. Я служив йому довгий час, так чи інакше.

Вона кинула на мене довгий, глибоко зацікавлений погляд, потім опустила очі й сиділа мовчки, поклавши руки на коліна. Хоч і загрубілі руки, але все ще гарної форми.

— Ви прийшли сюди після смерті матері? — запитав я.

Вона підвела голову.

— Так. Брат Ґай — хороша людина, сер. Я… я сподіваюся, ви не подумаєте про нього погано через його дивний вигляд, сер. Дехто так робить.

Я похитав головою.

— Я мушу дивитися глибше, якщо хочу бути добрим слідчим. Хоча, зізнаюся, уперше його побачивши, був шокований.

Вона раптом засміялася, зблиснувши рівними білими зубами.

— І я теж, сер. Я подумала, що це вирізьблене з дерева обличчя, яке ожило. Минули тижні, перш ніж змогла побачити його таким, як інші. Він мене багато чого навчив.

— Можливо, одного дня ви самі зможете використати ці знання. Я знаю, що в Лондоні є жінки-аптекарі. Але вони переважно вдови. А ви обов’язково вийдете заміж.

Еліс знизала плечима.

— Можливо, колись.

— Марк сказав, що у вас помер наречений. Мені шкода.

— Так, — повільно сказала вона. Погляд її знову став насторожений. — Помічник Поер, очевидно, багато розповів вам про мене.

— Ми… ну, нам потрібно з’ясувати все, що можливо, про всіх, хто тут живе, ви ж розумієте.

Я усміхнувся їй, як сподівався, підбадьорливо. Вона знову встала і підійшла до вікна. Коли повернулася, її плечі напружилися і вона, здавалося, щось вирішила.

— Сер, якщо я надам вам деяку інформацію, ви збережете її в таємниці? Мені потрібна ця робота…

— Так, Еліс, ви маєте моє слово.

— Помічники брата Едвіга сказали, що принесли всі бухгалтерські книги — на ваше прохання.

— Я справді їх просив.

— Але вони принесли не всі книги, сер. Вони не принесли книги, яку переглядав комісар Синґлтон у день його смерті.

— Звідки ви знаєте?

— Тому що всі книги, які вони принесли, у коричневих палітурках. А та, яку вивчав комісар, мала синю.

— Справді? Звідки ви це знаєте?

Вона завагалась.

— Ви будете тримати в таємниці те, що я вам скажу?

— Так, обіцяю. Хочу, щоб ви мені