Читати книгу - "Виправний день"

й доводилося розбиратися з графіті самотужки, вони тішилися, що проблема тепер належить усьому місту. Мер Портленда скликав прес-конференцію, де засудив мову ворожнечі, а також додав кілька додаткових поліцейських патрулів. Жоден виродок-графітер більше не смів торкнутися їхнього будинку, ризикуючи тим, що його звинуватять у цій ворожій фігні. ЗМІ звеличували його батьків, називали сміливими, багатостраждальними героями. Нік так ніколи їм і не зізнався.

Отаким розумним він був.

Після того як сім’я пішла спати, міс Жозефіна безшумно зійшла сходами горища. Світло їй не було потрібне. Кожна скрипуча дошка підлоги була їй старою подругою. Жодна тінь не приховувала якихось сюрпризів, через які можна було б перечепитися. П’ятдесят сім кроків вели до вузьких дверей кухні. Вона притиснула до них одну долоню, м’яко штовхаючи, щоб не брязнула клямка, поки іншою повертала ручку.

Двері не піддалися. Ручка повернулася, але щось не давало їх зрушити. Вона вперлася плечем в атласному халаті в деревину і трішки ширше розставила босі ноги. Міс Жозефіна всією вагою притиснулася до дверей, поки старе дерево не озвалося тріскучим звуком. Замкнені. Пальці шарнірів, розташовані зовні.

Голоси шепотіли в диханні кухонного кондиціонера. Вона подумала, що чує розмірене серцебиття годинника в передньому коридорі, та не могла заприсягтися, що то насправді не спогад про той годинник, тривалістю в усе життя. У темряві вона почула, як люди говорять, що він не працює, відколи вона була дівчинкою.

Міс Жозефіна обережно опустилася, сіла на останній сходинці, притиснула коліна до грудей і стала прислухатися до будь-яких звуків. Коли перші пташки сповістили про світанок, вона повернулася назад до ліжка.

Раніше, в Колишні часи, Волтер заплющив очі, щоб краще бачити кінчиками пальців. Пальці стукали й штрикали клавіші клавіатури. Пальці витанцьовували слова, поки Талбот їх вимовляв.

За будь-який фотодоказ того, що хтось перебуває на людях без примірника книги Талбота, буде сплачена винагорода.

Талбот диктував, а Волтер записував:

За будь-який доказ того, що якась особа імітує інвалідність, буде сплачена винагорода.

Старий проголошував:

За будь-яку інформацію про особу, що живе поза межами відповідної території, буде сплачена винагорода.

Веб-сайт, який Волтер запустив за інструкціями Талбота, вже виявився успішним. Найменш бажані американці. Люди заходили і реєстрували імена політиків, академіків, журналістів. Сотні імен. Зареєстровані імена набирали голоси. Мільйони голосів. Як це його зробить багатим, Волтер навіть припустити не міг. Він був підмайстром, який іще не бачить глобальної картини. Він просто занотовував, поки його новий батя белькотів.

За словами Талбота, країні потрібна аристократія. Королям Європи й Азії владу надавали не через вибори. Вони проливали кров, і той, хто пролив найбільше, отримав найбільше влади. Королева Англії, королі Швеції й Іспанії стоять на вершині чоловічих трупів. Прив’язаний до крісла, полакований краплями крові, що витікали з кожного з двох сотень дрібних порізів, він провадив:

— Навіщо обслуговувати столики, якщо град куль буде тобі коронацією?

Демократія — короткочасне потьмарення розуму. Він наполягав, що Америці потрібен правлячий клас чоловіків, які захоплять владу так, як завжди захоплювали її. Чоловіки, що діятимуть, стануть новими королями. Вивчати якесь ремесло — це нормально. Коледж — не для всіх чоловіків. Але якщо тридцять років зводити будинки чи прокладати проводку, що буде з твоїм тілом? Коли у чоловіка старіють коліна чи спина, як він зароблятиме на існування? Суть Виправного дня в тому, щоб чоловіки об’єднали свої сили.

Волтер відвів очі від тексту.

— То це як «Бійцівський клуб»?

Його новий батя похитав головою. Запитав:

— Ти про книжку?

— Яку книжку? — запитав Волтер. Пальці зависли над клавіатурою.

Талбот скривлено всміхнувся.

— Не зовсім, — відповів. — «Бійцівський клуб» був про те, що кожен чоловік може отримати владу через серію тренувань. — Його моторошне обличчя блищало від згорнутої крові. — «Бійцівський клуб» учив кожного чоловіка, що він має можливості, більші за його уявлення про самого себе. Крім того, він давав кожному чоловікові свободу вершити свою долю: побудувати будинок, написати книжку, намалювати автопортрет.

Це Волтер пам’ятав з фільму.

Презирливо хитаючи головою, Талбот пробурмотів:

— Поланік. Усі його книжки — про кастрацію. Або кастрацію, або аборт.

Виправний день, пояснив Талбот, буде моделлю того, як чоловіки можуть сформувати армію, щоб здобути постійний високий статус. Цей день закликатиме їх до дій, доки суспільство саме їх не призове. Ці чоловіки вбиватимуть від власного імені, заради власної вигоди, а не задля вигоди тих, хто вже має владу й активи.

— Чоловікам потрібна, — сказав він, — структура для спільності.

На думку Талбота, демографічний вибух молодих чоловіків перетворюється на просто чоловіків з хорошою освітою і харчуванням, яких виростили, навчивши очікувати для себе славетного майбутнього. Таке майбутнє для них не настане. Демократія капіталізму гарантує, що лише найбанальніші чоловіки з найпосереднішим рівнем інтелекту і найстандартнішою красою й талантами досягнуть сумної слави. І це буде лише жменя з мільйонів.

Волтер чекав, не впевнений, чи це варто записувати.

— Що ж станеться з рештою нас?

Талбот усміхнувся і зітхнув. Його очі кліпнули, і погляд опустився вниз, щоб оцінити закаляну кров’ю цементну підлогу.

— Станеться те, що завжди стається.

Він продовжив, стверджуючи, що влада від початку знала про плани японців атакувати Перл-Гарбор. Він наполягав, що влада все знала про неминуче знищення Всесвітнього торгового центру. Про потоплення лінкорів усі вже практично забули. Вежі-близнюки були необхідними втратами. В усіх випадках країна потребувала війни, щоб скосити нависле покоління молодих чоловіків на порозі зрілості. Така війна мала зрізати резерв робочої сили і забезпечити достойною зарплатою тих, хто виживе. Вона кинула надлишок чоловіків у багатьох країнах у бій і стимулювала економіку в усьому світі.

— Найважливіше те, — сказав Талбот, — що конфлікт створить нестачу чоловіків і збереже патріархат.

Волтер не хотів купуватися на цю теорію. Він вагався, чи варто перечити своєму наставнику, але поліція й армія придушать таке народне повстання, яке Талбот щойно описав.

— Як тільки поліцію достатньо принизять і звинуватять у злочинах… — відповів Талбот. — Як тільки армія усвідомить, що її ведуть на бійню… І ті, й ті дивитимуться на світ іншими очима, коли прийде час Виправного дня. Що перші, що другі навіть приєднаються до нападів, особливо якщо їм гарантують, що їхні нащадки матимуть владу на наступні покоління.

Чоловік може завагатися, вбивати чи ні, якщо справа стосується лише вигоди для нього, та якщо своїми діями він коронуватиме власних синів і, у свою чергу, їхніх синів і синів їхніх синів у новому суспільстві, цей чоловік, який не матиме вибору, окрім як учинити вбивство у чужій війні, із радістю створить меритократію, що базуватиметься на вбивстві.

На цих словах