Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

- Там було сховано розфасовані наркотики, різна валюта різним номіналом. І ми досі не відкрили той клятий дерев’яний ящик.

- Елено, не хвилюйся. Зараз всі сюди з’їдуться - і ми в усьому розберемось.

Знову всі троє сиділи разом. Для цього вони обрали терасу. На ній було затишно, не дивлячись на наближення ночі та те, що пройшов дощ. Природу було видно звідусіль - і це створювало ілюзію відмежування від решти світу.

- Каталіно, як там Сандра?

- Вона заснула. Добре, що вона не бачила, що ви зробили з кімнатою її улюбленої доньки.

- В неї якесь нездорове ставлення до Олівії.

- Сандра має безліч психологічних травм. Я зрозуміла, що перша дитина була для неї як противага всьому болю. А потім вона померла - і Сандра остаточно зламалася.

- Сеньйор Марчена сказав, що Олівія не його рідна дочка.

- Це багато що пояснює. Отже, в сеньйори Марчена було якесь велике кохання, але їй довелось вийти заміж за Даніеля. Схоже на сюжет до драматичного серіалу.

- Мені не подобається, до чого призвела ця драма. Досі не можемо виплутатись.

Елена та Каталіна сиділи в кріслах, де до цього сиділи сеньйор і сеньйора Марчена, а Ернесто спав на дивані навпроти.

- Що каже Альдо з цього приводу?

- Ми ще не встигли це обговорити.

- Елено, а де вони з батьком зараз?

- На кухні, мабуть.

- А кімната з доказами..?

- Замкнена, а ключ в мене. Тим паче, Ернесто все сфотографував та провів первинну експертизу. Тепер відпочиває.

Альдо зайшов до них на терасу. Він вже встиг перевдягнутись. Хоча він досі виглядав змарніло, а очі були сумними.

- Елено, там всі приїхали.

- Добре. Ми вже йдемо. Ернесто, вставай!

- Ще п’ять хвилин.

- Ернесто, нема п’яти хвилин. Ти маєш продемонструвати весь свій професіоналізм. Вставай!

- Нехай тільки це не допоможе нам в розслідуванні.

Вони вже збирались вийти з тераси, коли  Альдо зупинив Елену.

- Елено, я хочу бути присутнім тоді, коли будуть відкривати той ящик.

- Ти теж думаєш, що там може бути сховане щось важливе?

- Ти сама бачила, що решта речей особливо не приховувалась.

- Так. Це взагалі... Слухай, я знаю, як ти ставишся до сестри, але... Якщо б це все знайшли раніше, то твоїх батьків і тебе могли заарештувати за збереження наркотиків та неймовірної кількості валюти. Це все могло дуже погано завершитись.

- Мені здається, що я й не знав Олівії. Мені дуже шкода, що так в неї склалось. Вона, як людина, була непогана. Те, що казав батько... Звучало, як опис іншої людини.

- Очивидно, що Олівія мала подвійне життя. І сама вирішувала, який бік кому показувати. Пішли, Альдо. Ми маємо все ж таки відкрити ту скриньку Пандори.

***

- Прокурор Рівера, не думав Вас тут зустріти. Щось Ви далеко від Мадриду.

- Привіт, Максе. Повернувся в Іспанію. Давно?

- Мене викликали. Ти ж знаєш, наркоторгівля - це мій профіль.

- Але тут не було торгівлі. Принаймні, ці люди тут ні до чого.

- Елено, ми все перевіримо. Ти ж пам’ятаєш, що в нас має бути відсутнє особисте ставлення.

- Так, звісно.

- Точно? Добре. Зараз ми все це вилучимо. Там ще спеціалісти з валюти приїхали. Як тобі взагалі вдалось знайти такі запаси?

- Я не спеціально. Серед ваших людей є хтось, хто здатен відкрити дерев’яний ящик?

- Там ще й ящик?! І що там?

- Ми ще не знаємо.

- Ну, якщо не змогли відкрити, може краще на рентгені продивитись? Раптом там вибухівка?

- Так, і вона чекала нас більше двадцяти років. Максе, не смішно!

- Але ж тобі завжди подобались мої жарти.

- Зараз в нас важлива справа. Я серйозно. Ці люди не мають до цього ніякого відношення: ні до наркотиків, ні до грошей. Їх треба захистити, а не звинувачувати.

- Елено, я зроблю все можливе, але ти ж знаєш...

- Звісно, знаю. Ти справді думаєш, що там може бути вибухівка?

- А раптом. Таке «добро» зберігати і ніяк не охороняти...

- Тоді потрібно, щоб це хтось перевірив.

- Я подзвоню місцевому загону піротехніків. Нехай оглянуть.

- Дякую, Максе.