read-books.club » Детективи » Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"

69
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смерть лорда Еджвера" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 59
Перейти на сторінку:
визнати, що вона не підтвердилася і що його перша версія у цій справі була правильна, а Рональда Марша таки справедливо звинуватили у злочині. Оскільки він — Пуаро, то не міг відкрито це визнати! Тому і вдавав байдужість до справи.

Саме так я розумів його ставлення. Здавалося, факти підтверджували це. Детектив анітрохи не цікавився перебігом справи у суді, який у будь-якому разі був простою формальністю. Він займався іншими справами і, як я кажу, не виявляв жодного інтересу, коли йшлося про цю.

Лише через два тижні після подій, описаних мною в попередньому розділі, я збагнув, що цілком хибно оцінив ставлення друга до справи.

Був час сніданку. Як зазвичай, біля тарілки Пуаро лежала солідна купа листів. Він вправними рухами пальців перебирав їх. Потім видав задоволений звук і витягнув конверт із американською маркою.

Чоловічок відкрив його своїм маленьким канцелярським ножем. Я дивився з цікавістю, позаяк він здавався таким зворушено задоволеним. У конверті був лист та досить товстий додаток до нього.

Пуаро двічі перечитав послання, а потім подивився на мене.

— Хочете поглянути на це, Гастінґсе?

Я взяв лист. Ось, що там було написано:

Дорогий мсьє Пуаро!

Я була дуже зворушена Вашим доброзичливим, дуже люб’язним листом. Я відчувала себе у такій безвиході. Окрім страшного горя, мене дуже образили речі, якими натякали про Карлотту — найріднішу, наймилішу сестру, яку тільки можна було мати. Ні, мсьє Пуаро, вона не вживала наркотики. Я впевнена. Вона панічно боялася таких речей. Я часто чула, як вона це казала. Якщо вона і була причетна до смерті того нещасного чоловіка, то зовсім безневинно, і, звісно, її лист до мене є доказом цього. Надсилаю його Вам, як Ви і просили. Мені нестерпна думка, що треба розлучитися з останнім у її житті листом, але я знаю, що Ви подбаєте про нього і я зможу повернути лист, а якщо він допоможе прояснити хоч якісь таємничі моменти, пов’язані з її смертю, а Ви сказали, що це можливо — що ж, тоді, звісно, лист повинен потрапити до Вас.

Ви запитуєте, чи Карлотта згадувала про якогось друга з особливою привітністю у своїх листах? Вона писала про багатьох людей, але про жодного не згадувала по-особливому. Думаю, вона найчастіше зустрічалася з Браяном Мартіном, якого ми знали багато років, дівчиною на ім’я Дженні Драйвер і капітаном Рональдом Маршем.

Я б дуже хотіла пригадати щось, що могло б Вам допомогти. Ви пишете так доброзичливо і з таким розумінням, і я думаю, Ви розумієте, ким ми з Карлоттою були одна для одної.

З вдячністю

Ваша Люсі Адамс

P.S.: По лист щойно приходив офіцер поліції. Я сказала, що вже відіслала його Вам. Звісно, це неправда, але я відчувала, що так чи інакше важливо, щоб Ви першим його побачили. Здається, у Скотленд-Ярді він потрібен як доказ проти вбивці. Ви передасте його їм. Але, будь ласка, переконайтесь, що вони найближчим часом повернуть його Вам. Розумієте, це останні слова, які Карлотта написала мені.

— Отже, ви самі їй написали, — мовив я, відкладаючи лист. — Для чого ви це зробили, Пуаро? І чому ви попросили оригінал листа Карлотти?

Він схилився над сторінками розкритого листа, про який я щойно згадав.

— Правду кажучи, мені важко відповісти вам, Гастінґсе, хіба що, я без надії сподівався, що справжній лист може якось пояснити незрозуміле.

— Я не розумію, як ви можете робити висновки з тексту цього листа. Карлотта Адамс сама віддала лист покоївці, щоб та його відіслала. Жодних хитрощів з ним не було. І текст написаний як найзвичайнісіньке послання.

Пуаро зітхнув.

— Я знаю, знаю. Саме в цьому і полягає його складність. Тому що, Гастінґсе, таким, яким він є, цей лист не може існувати — він неможливий.

— Безглуздя.

— Si, si, так і є. Бачте, як я пояснив, деякі речі повинні статися, бо вони виходять одна з одної методично, послідовно та цілком зрозуміло. Але потім з’являється цей лист. Він не вписується. Хто ж тоді помиляється? Еркюль Пуаро чи лист?

— Гадаєте, неможливо, щоб Еркюль Пуаро помилявся? — промовив я, наскільки міг тактовно.

Той із докором подивися на мене.

— Є випадки, коли я помилявся, але не тут. Зрозуміло, оскільки лист здається неможливим, він неможливий. Є щось пов’язане з ним, про що ми не знаємо. Я шукаю, що саме.

І він продовжив вивчення підозрілого листа з допомогою маленького кишенькового мікроскопа.

Закінчивши вивчати кожну сторінку, детектив передав лист мені. Певна річ, я не знайшов жодних невідповідностей. Він був написаний упевненим і розбірливим почерком, та дослівно відповідав тексту телеграми.

Пуаро глибоко зітхнув.

— Тут немає жодних ознак підробки. Усе написано одним почерком. І все ж таки я стверджую, що він неможливий у такій формі.

Раптом мій друг зупинився і поспішним жестом попросив сторінки, які я тримав. Я віддав, і він ще раз повільно їх проглянув.

Зненацька Пуаро вигукнув.

Я вже вийшов з-за столу і стояв, дивлячись у вікно. Почувши вигук, я різко обернувся.

Чоловічок справді аж тремтів від хвилювання. Його очі були зелені, як у кота, а вказівний палець дрижав.

— Бачите, Гастінґсе? Подивіться сюди… швидко… ідіть і погляньте.

Я підбіг до нього. Перед ним лежала одна сторінка з середини листа. Нічого особливого я не зміг побачити.

— Ви не бачите? Усі інші сторінки мають ідеально прямі краї — вони одинарні. А ця — погляньте на її відірвану сторону — ця була розірвана. Ви розумієте, що я маю на увазі? Цей фрагмент листа було написано на подвійному аркуші, отже, ви розумієте, одна сторінка листа відсутня.

Без сумніву, я дивися безглуздим поглядом.

— Це справді так. Але як це можливо?

— Так, Гастінґсе, це дійсно так. Саме в цьому і полягає вся хитрість задуму. Прочитайте і побачите самі.

Гадаю, найкраще, що я можу зробити, це приєднати точну копію сторінки, про яку йдеться.

— Тепер ви розумієте? — запитав Пуаро. — Лист переривається там, де вона розповідає про капітана Марша. Їй шкода його, і потім вона каже: «Він похвалив мій виступ». Після цього, з нової сторінки вона продовжує: «а тоді каже…» Але, mon ami, сторінка відсутня. Той, про кого йдеться на новій сторінці, може і не бути «ним» з попередньої. Справді, це не той самий «він» з попередньої сторінки. Це зовсім інший чоловік, який і

1 ... 43 44 45 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"