Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

- Ти справді вважаєш мене поганим янголом-захисником? – зиркнув недовірливо з-під лоба на Ліну.  

- Ну, не так щоб зовсім поганим. Проте я мріяла про кохання, шукала його, а натомість знайшла нелюбого чоловіка й огидне, хоч і багате, існування. Я забрала право на життя у своєї ненародженої дитини, Яне, а ти мене не зупинив. Я зламала себе.

- Завжди є другий, третій, десятий шанс. Скільки б разів ти не падала, маєш підійматися та йти далі. Я гадав, що ти маєш круте життя. Інша моя дівчинка живе надголодь, ще й хвора. А мій хлопець – студент, який працює на двох роботах, ледь справляється з усім, ще й має стареньку мати.

- Ти хочеш знецінити мої страждання?  - спитала із гіркотою Ліна. Якось не такого ставлення вона чекала від свого янгола.

- Та ні. Просто не розумію тебе. Але знаєш що, Ліно, я даю тобі право викликати мене наступного разу, коли потребуватимеш моєї підтримки, без усіх цих екстремальних ситуацій. Просто тричі промовиш вголос моє ім’я та кодове слово, - нахилився їй до вуха, шепнув щось, огортаючи усю їдким запахом перегару. – Де б я не був, я тобі допоможу. Однак даремно ти зв’язалася з цими демонами. Не здогадуюсь навіть, які домовленості у нього з Корпорацією виникли, але ти людина. Ти не маєш товаришувати з цими створіннями.

- Дякую тобі за пораду, проте я сама вирішуватиму, - доброзичливо все ж таки посміхнулася йому. Хай там як, але він її захисник. – Ти пробач мені за ці обвинувачення. Я, певно, й сама якоюсь мірою винна. Була занадто слабкою, нерішучою. Хотіла кохання, а погналася за грошима. Це правда. Але я хочу змінити своє життя, Яне.

- Знаєш, розповім тобі свою історію. Коли я був людиною, то мав шестеро дітей, пахав на заводі у дві зміни. І жодного разу голосу не підвищив на свою сварливу дружину. Не  вживав алкоголь взагалі й не палив. Мабуть, саме тому мене після смерті відправили у янголи. І тепер я трохи наздоганяю втрачене, - усміхнувся сам собі, а потім замислився. – Та чи кохав я колись? Не знаю…Напевно, тому й не розумію, навіщо людям кохання. Ліно, якби там не склалося, пам’ятай, що янгол-охоронець у тебе є.

Обійнялися навіть на прощання, а щасливому Ендрю дістався легкий дружній поцілунок у щоку від Яри.

- Допоміг нам все ж таки, - виправдовувалася Яра, коли обидва янголи зникли у яскравому сяйві.

А потім відчайдушні екстремалки поспішили додому. Як пояснювати мамі цю ситуацію, змовилися ще в дорозі. Затримали Саміра у слідчому ізоляторі на п’ятнадцять діб, бо один із хуліганів нібито потрапив у лікарню із тяжкими ушкодженнями.

Та Лідія Петрівна, поохавши й поспівчувавши донці щодо її жахливого вибору, скоро про це не згадувала. Бо Ліна оплатила їй відпочинок у Туреччині аж на чотирнадцять днів. Путівка була гарячою, тож виліт був сьогодні вночі. Мама почала хаотично збирати речі й водночас випроводжати дівчат, які також дуже поспішали на ретрит у гори. Адже саме так пояснила Ліна мамі ціль цієї поїздки.

Уже коли виходили з речами до своєї автівки, перестріли біля під’їзду Катерину.

- Що це ви, нагостювалися вже? Як то кажуть, і не заночуєте? А де твій рудий коханець? – фамільярність Каті іноді так дратувала.

Та Ліна трималася, спокійно відповіла, що він має справи й до них приєднається згодом. Уже, коли сіли в машину й майже від’їжджали, Яра раптом помітила щось дивне.

- Вона комусь пише, - повідомила спостережлива демониця, заглядаючи у бокове дзеркало.

Ліна, яка була за кермом, спересердя натиснула з усієї сили на гальма. Сіпнулися обидві.

- Ти впевнена? – перепитала Ліна.

- Так, вона стежить за нами.

Увімкнувши нейтралку, Ліна стрімко вийшла з автівки. Катя, певно, й не чекала такого розвитку подій. Але швидко зорієнтувалася.

- Щось забули? – єхидно підколола.

- Кому ти писала, Катю? – Ліна намагалася спокійною  бути.

- А це вже тебе не стосується, люба подруго! Щасливої тобі дороги й до побачення!

- Ти стежила за нами? – Яра також підійшла до Катерини, й вирішила даремно часу не гаяти, відразу діяла нахрапом.

- Ще чого? Дівоньки, ви що з глузду з’їхали? – доволі правдоподібно виправдовувалася Катерина. – Нащо мені це потрібно?

Та юна демониця була дуже рішучою, підійшла до неї і очі Яри враз налилися червоним.

- Дай телефон, інакше я вип’ю усю твою кров. Вночі приходитиму й замордую тебе лютими муками на смерть. Ти навіть не уявляєш, що я з тобою зроблю, якщо ти не скажеш нам правду, - і вихопила швиденько із рук нажаханої Катерини телефон.

- Я мала рацію, Ліно, - гордовито сказала Яра, показуючи Ліні повідомлення. – Вона, дійсно, стежила за нами. Подивись, кому вона писала.

- Цього не може бути! – вигукнула Ліна, прочитавши повідомлення й підписаний контакт у телефонній книзі, якому доносила інформацію колишня подруга Катя.