Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

Я відсахнулася назад,  не вірячи, і підняла вперед руки. Вони були чисті, але мені здавалось, що по них стікає кров.

Я вбила людину! Дракона, але не суть... Я вбила його!

Я знову не могла дихати, у вухах все ще стояв дзвін кинджала, очі мої були широко розкриті, але бачили лише тіні, розмиті силуети...

Ось вискочив з лазарета  Дарк, за ним, хитаючись, протиснувся Кіт. Десь з'явився лорд Бальтазар і витяг з тіла дракона мій кинджал. Оттер же опинився поруч зі мною і стиснув моє плече, тихо втішаючи:

- Дихай, дівчинко, дихай. Незабаром відпустить. Ти все зробила правильно.

"Ну, раз професійний вбивця мені каже, що я все зробила правильно, то мені нема про що переживати, правда?" 

Я різко вдихнула, усвідомлюючи, що й справді не дихала. Час, що було завмер від страху, знову помчав галопом. Навколишні звуки увірвалися в мою голову... Голосів виявилося багато.

- Анно, ти в порядку? – це Кіт.

- Я покличу пару солдатів, не можна все так залишати, - це лорд Бальтазар.

- Анно, ти точно з цим чоловіком вийшла зі шпиталю? – це Дарк.

А ось до Дарка у мене було кілька запитань:

- Звичайно, ви ж все бачили! Він же виволік мене з кімнати на ваших очах! - істерично заверещала я, але горло і язик були сухі, тому замість крику у мене вийшов ледь чутний скрегіт.

- Вибач, Анно. Я облажався... Адже ми бачили Арденса, я навіть не подумав за вами йти...

- Що значить, ви бачили Арденса? - примружилась я, уже здогадуючись що до чого. - Хочеш сказати, що нападник був у магічній масці, у вигляді Арденса? Тому ніхто й не зреагував?

Я глянула на медальйон Луїзи: і точно, в тому явно додалося прозорості. Артефакт знову врятував мене.

- Так, хтось чудово прорахував нашу реакцію. Адже це Арденс! Він ніколи б не завдав тобі шкоди! - Дарк навіть стягнув маску від хвилювання. Він справді важко переживав свій провал. - Я був певен, що ти в безпеці... Я й подумати не міг... Урхові діти на це й розраховували!

- Оттере, ти теж бачив Головнокомандувача Загір'я? - обернулася я до свого несподіваного рятівника.

- Звичайно, - криво усміхнувся той.

- І все одно втрутився? - спитала вражено.

- Та мені яка різниця, хто він? Хоч сам Всевидячий. Ти врятувала мене. А я завжди плачу за рахунками. Тепер ми з тобою квити.

- Тоді добре, що ти не з Загір'я, - все ще підозріло блідий Дарк схилився над тілом, оглядаючи шеврони на формі. - Тут у Гільдії не схвалюють вбивство колег...

- Та який він мені колега!? - хмикнув Оттер. Я вже подумала, що той знову заявить, що він законослухняний громадянин, а не злочинець-утікач, але помилилася. - Якби це був професійний найманий убивця, не його труп ти б зараз оглядав. Солдафон це звичайний, хоч і вправний... Мабуть, замах не планували, а організували спонтанно, наявними ресурсами.

І, ніби на підтвердження слів Оттера, Дарк витяг мішечок золотих із внутрішньої кишені солдата.

Я не могла дивитися на обшук тіла, мене все ще трясло. Я відвернулася і, обійнявши себе руками, попрямувала до шпиталю.

- Леді Анно! - мене одразу наздогнав лорд Бальтазар, що вже встиг повернутись із солдатами. Він хотів покласти руку мені на плече, але я жваво вивернулася. Навіть занадто жваво, аж якось незручно вийшло.

- Я менталіст, я лише хотів допомогти заспокоїти нерви. Адже попереду ще не найлегша ніч, - піднімаючи руки, заспокійливо промовив дядько Арденса.

- Дякую, не треба. Я впораюся, – не зупиняючись, відрізала я.

Я б і раніше не наважилася на таку пропозицію полегшити переживання. Зараз же довіра до менталістів була остаточно підірвана. І нехай я була впевнена у винуватості Аларая, але так і хотілося запитати, де лорд Бальтазар був у ніч провокації.

Я вже опинилась біля дверей шпиталю, але дядько Арденса ні на крок не відставав від мене. Здавалося, що він хоче поговорити, але чекає, коли ми точно опинимося поза досяжністю чужих вух.

- Я вас слухаю, - я безцеремонно поквапила чоловіка. Все ж таки в шпиталі на мене чекали пацієнти, та й пережите потрясіння змило весь наліт етикету. - Чи ви також бажаєте скористатися швидким переміщенням на поле бою?

- Ні, що ви, леді Анно. Менталісту, на жаль, нема чого робити в розпалі битви. Там інші навички у ціні. Я хотів вас застерегти.

- Не ходити нікуди із незнайомцями? Ви трохи спізнилися, - я прикусила собі язик. Потрібно якнайшвидше взяти себе в руки, а то кидатися на безневинних людей почну.

Лорд Бальтазар же володів або безмежним терпінням, або блискучими навичками акторської майстерності. Він усміхнувся щиро, ніби мій жарт і справді був жартом:

- І знову ви не вгадали. Містрес, прошу мене пробачити за неделікатність... Але в таких справах іноді краще здатися нетактовним, ніж потім нести квіти до закритої труни. Я ненароком почув чутку про, кхм, ваші особливі стосунки з лордом Головнокомандувачем...

- Ах, ви мене налякали, я вже було подумала про щось страшне. Не соромтесь, зараз кожен вважає своїм боргом ткнути в наші справи носа, - звідки ж у мене стільки уїдливості?

- Леді Анно, я розумію, що за вашим сарказмом ви приховуєте біль. Адже другий етап Відбору вже на підході... А іноді навіть найсвітліші голови відвідують темні думки. Я припускаю, що в цих обставинах, ви, ймовірно, зацікавитеся однією легендою...

Я похмуро прикусила губу і відвела погляд. Сьогодні раптом підозріло багато охочих поговорити про цю легенду...

Лорд Бальтазар сумно усміхнувся:

- О, бачу, ви розумієте, про що йдеться. Отже, наша розмова дуже своєчасна. Буду стислим: історія про Істинну - брехня.

- Справді? - посміхнулася я.

- Не вся, звичайно, тільки в частині, де кохана Драка злетіла драконицею. Це вигадка. Насправді вона впала та розбилася. Драк же, побачивши останки своєї нареченої, збожеволів і незабаром загинув.