Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Та тому, що імператор береже свої таємниці. Не він перший, сподіваюся, що не останній. Зберігає таємниці, дізнавшись які, люди, з одного боку, зрозуміють, що насправді не потрібні його богам, а з іншого — усвідомлюють, що без цих богів, а отже, і без імператора обійтися не зможуть. Загалом, все дуже складно, і це просто мої думки. Можливо, мають рацію ті, хто вважає, що обов'язково знайдеться хтось готовий ризикнути заради влади та обрушить світ у хаос. Люди взагалі скоро перестають боятися, якщо їм щодня не демонструвати реальність загрози. А для цього доведеться пускати у світ демонів час від часу і якось їх перемагати… Загалом усе складно.
— Хм, — сказала Ліїн, але Мелана приклала палець до губ і кивком вказала на капітана Веліверу, котрий до них йшов.
А потім так і не продовжила цю розмову, хоч Ліїн намагалася натякати. Мелана загадково мовчала, а потім переводила розмову на моду, на плітки, на душечку Юміла і те, які у нього були великі та сині очі у дитинстві. Ось просто на половину його серйозної мордочки. І вії довгі-довгі. І взагалі він був такий миленький. А потім узяв і вимахав у худого нескладного підлітка, височенного й дуже схожого на бродячого кота. І його дуже довго годували і ганяли всі, кому було не ліньки, поки він не обріс м'язами і не став схожим на чоловіка.
Ліїн уявляла капітана Веліверу — чотирнадцятирічного, великоокого, високого і худого, як тріска. Видовище виходило смішне та миле. Мабуть, і сама не втрималася б і почала підгодовувати це непорозуміння, незважаючи на його опір. У тому, що Велівера чинив опір тим, хто намагався його відгодувати, Ліїн нітрохи не сумнівалася. Він же впертий і самовпевнений. І все знає краще, ніж усі довкола.
За цей час "Гордість Ловарі" причалювала ще біля двох островів, а біля одного чотири дні стояла на рейді, але нічого цікавого так і не сталося. Чи мисливці за срібними пластинами залишили корабель у спокої, чи у мами капітана закінчилися термінові та дуже таємні завдання, чи так воно й задумувалося. Ліїн ніхто нічого чи не зміг, чи не захотів розповісти. А капітана вона не питала. У нього при її наближенні таке обличчя робилося, ніби вона була маленькою дитиною, яка зараз почне вимагати півника на паличці, причому обов'язково зеленого м'ятного з червоним полуничним гребінцем. І бажання підходити до капітана пропадало геть-чисто. Краще поговорити з Меланою про багатошарові спідниці і широкі підодежні пояси, що стягують талію і нагадують частину шкіряного обладунку. І про те, які милі потертості з'являються у дівчат, які ними користуються.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.