Читати книгу - "Мій чоловік за контрактом , Кетрін Сі"

«Погані речі відбуватимуться завжди, і ми нічого не можемо з цим вдіяти.»

Стейсі Лі

Музика грає майже на повний звук, це починає дратувати і я викручую її на мінімум. 

— Скоро будеш глухою, — тітка лише закочує очі на моє зауваження. — Чому людей немає? 

З обіду ніхто не заходив до ресторану тітки, це рідкість.

— А ти хіба не знаєш? 

— Про що ти? Я нічого не знаю.

— За рогом відкрився новий ресторан, всі йдуть туди. 

— Новий ресторан сашимі? 

— Так, вже як два дні крадуть моїх постійних клієнтів! 

— Це що за бовдури там відкрилися?

— Не знаю, я не ходила до них у гості. 

— Я сходжу! — ніхто не посміє заважати бізнесу моєї любої тітоньки. 

— Стейсі, не наламай дров тільки.

— Не можу цього обіцяти, — одразу виходжу з ресторану оскільки знаю, що Аманда буде читати мені моралі. 

— Це бісове дівчисько, — єдине, що долітає до моїх вух. 

Тільки-но мені варто було звернути і я побачила чергу. 

— Що тут відбувається? 

Підходжу і стаю в кінець черги, якщо хочу дізнатися хто власник і чому всі йдуть сюди, то потрібно почекати. Я дістала телефон і побачила одне повідомлення від Абігейл у месенджері. 

А: «Ми з Тайлером їдемо в гори, тож будь слухняною поки я не повернуся ><»

С: «Гаразд, мамо.»

Пише так, наче вона моя мама. Чому я тільки дружу з нею стільки років? 

Переді мною у черзі п'ять людей, сподіваюся, це не затягнеться надовго.

— …мені не дуже сподобалося, — я підслуховувала розмови тих, хто вже виходив з ресторану.

— А як на мене, то не все так погано. 

— У Аманди смачніше. 

— Так. 

Більшість людей були не дуже задоволені, думаю вони всі тут лише через цікавість, тож бізнес моєї тітки скоро знову повернеться до звичайного режиму. Дізнавшись думку людей я могла б піти, але мені все ж таки цікаво хто відкрив цей ресторан. Люди з найближчих трьох районів ходять до ресторану моєї тітки, навіщо хтось відкрив поряд з нами ще один сашимі ресторан? 

Нарешті підійшла моя черга і я опинилася всередині. З інтер'єром вони не дуже попрацювали, тут все таке сіре та пошарпане, єдиний яскравий елемент, це меню, воно насиченого червоного кольору. 

— Що для вас? — мені привітливо посміхається дівчина.

— Хто власник? — посмішка зникає з її обличчя.

— Ви з ресторану тітки Аманди? 

— Все вірно, — ця дівчина вже не рада бачити мене. — Краще поклич власника, інакше ваш бізнес зараз зупинитися. 

— Ви погрожуєте? — я хмикнула. 

— Так… будеш звати власника чи ні? 

— Що відбувається? — моя голова повертається у бік жінки. — Що за шум?

— Да бути не може, — я дивлюся на жінку і не можу повірити власним очам. 

— Стейсі? — вона одразу підходить до мене. — Я хотіла зайти привітатися, але не було часу, от я і відкладала.

— Ти відкладала це більше двадцяти років! 

 Це дійсно вона, — жінка, що народила мене. 

— Не потрібно зараз влаштовувати драму, — вона бере мене за лікоть і хоче відвести в сторону, я прибираю руку від неї. — Давай вийдемо!

— Не хочу. 

— Стейсі, — вона стискає губи.

— Що? 

— Тут купа народу, не влаштовуй сцену.

— Ти вочевидь не знаєш, — я беру зі стола виделку, — Влаштовувати шоу, — моє хобі. 

Я б з радістю рознесла тут весь ресторан, але не хочу доставляти проблем Аманді, її доведеться витягати мене з поліцейського відділку, тож просто кидаю виделку у кільце для дартсу, що висить на стіні. 

— Чорт, — ця жінка ухиляється. 

— Не хвилюйся, в цей раз не ти моя ціль, — роблячи три кроки я опиняюся поряд з нею. — Але це тільки в цей раз, Патриція. 

Багато людей дивляться на нас, потрібно йти звідси. 

— Ще зустрінемося, — виходжу на вулицю і відчуваю легкий вітерець. 

Вона точно не просто так приїхала сюди, її щось потрібно. 

Діставши цигарку я підпалила її. Повітря навколо мене враз наповнилося смердючим димом.

— Знову палиш? — до мене вийшла тітка.

— Ти справді не знаєш хто власник того ресторану? 

— Ні, — Аманда дістає і собі цигарку. — Що ти там такого побачила? 

— Декого.. кого взагалі не хотіла бачити. 

— Хто ж це? 

— Ти також будеш шокована, — викидаю недопалок саме в той момент коли Патриція виходить з-за рогу. — А ось і вона. 

Тітка Аманда мовчки дивиться на жінку, що повільно наближається до нас, як тільки вони опиняються поряд, моя люба тітка дає дзвінкий ляпас Патріції.

— І тобі привіт, Аманда, — вони тримається за почервонілу щоку. 

— Що ти тут забула? 

Їх точна не можна назвати дружніми сестрами. 

— Приїхала в рідне місто, що не так? 

— Все не так, Патриція. 

— Чорт, — жінка поправляє своє руде волосся, — Я правда хотіла нормально з вами поговорити, але не ти, не моя донька не розумієте цього!

— А в тебе є донька? — я втрутилася в їх розмову.

— Так, ти моя донька, а я твоя мама! 

— Моя мама Аманда, — стаю перед тіткою і закриваю її собою, — А ти мені ніхто.

— Що? 

— А що ти очікувала? Думала, що як тільки побачу тебе, відразу кинуся обіймати і казати як сильно люблю? 

— Ні, але..

— Тоді що ти очікувала? 

— Навіщо ти тут? — повторює своє питання тітка. 

— А ви двоє чудово ладнаєте я бачу, — вона посміхається, але це трохи нервова посмішка. — Мені не раді тут, тож я піду.

— Якщо ти ігноруєш питання, — воно нікуди не зникне.

— Відповім в інший раз, — Патриція розвертається і йде геть. 

— Ходімо в ресторан. — обійнявши тітку за плечі я повела її до ресторану. Вона шокована не менше за мене. Поява моєї біологічної матері дуже неочікувана.

Я налила нам з тіткою кави і додала трохи алкогольного лікеру, нам потрібно заспокоїтися.

— Ти не влаштувала шоу там? 

— Трохи, — приховувати немає сенсу, однаково дізнається, там було багато наших постійних клієнтів. — В мене для тебе є гарна новина.